Archive | Art of Resistance RSS feed for this section

Ukraine’s #euromaidan. Nothing to do with the EU or Russia

27 Nov

Generally I don’t like using the flag of the European Union as a kind of protest symbol. Just as I don’t like the ‘Ode to Joy’, the phrase ‘European integration’ or the hashtag #euromaidan, despite the fact that I’ve already used it myself several hundred times. I don’t like them because they do not evoke any emotions, just as the official symbols of the IMF, UN, OSCE or the EBRD don’t. I don’t like them because, in contrast to the national flags and hand-painted posters, they were invented or chosen in offices. So that’s why I can’t force myself to use the symbol of the European currency as my profile picture. What does money have to do with anything here? Image

At the same time, I realise that talking about these symbols without context is pedantry. For us on the #euromaidan, the word ‘euro’ doesn’t mean the European Commission, or the cabinet meeting in Brussels, or the currency, or Baroness Ashton, or the bureaucrats. These days I do not have enough time to respond to the questions from Western journalists who, as they did in 2004, are asking about Ukraine’s choice between Russia and the EU.

In fact, if you don’t explain what is inherent in the concept of ‘euro’ from abroad, the protests about European integration might look strange. Nor did we understand why the Turks got so angry about the construction of a tiny park, or why millions of Brazilians are ready to crawl under batons and bayonets because of a rise in the prices of bus tickets. Image

It is popular to assume that it is not the European Union which the Ukrainian people support, but rather European values (including material values). However, I don’t believe that anything like specifically ‘European values’ exist, just as there is no such thing as ‘European’ human rights. They are just human rights, which should be universal from Tokyo to Rio, New York to New Delhi. And if you look not at the letter of #euromaidan but rather at its spirit, the euro itself is secondary. And that’s why it is so hard to find appropriate opponents to the protests. After all, it’s not a question of making a ‘geopolitical choice’ in a strictly literal sense, not supporting the EU or anti-Russian sentiments, but rather the right of citizens to take to the streets when their opinions are brazenly disregarded, even though supposedly “the people are the source of power”. They have to do the same as the citizens of Turkey, Brazil, Egypt and the USA did, speaking of values which are common to all people. Image

In fact, it means that abandoning the ‘Euro-choice’ in Ukraine means remaining in the territory of lawlessness and tyranny, ignorance and kleptocracy. Abandoning the ‘Euro-choice’ in Ukraine means being stuck in a grey zone where education and professionalism are empty words; where being different risks earning you a kick in the head. Abandoning it right now means doing it at a time when we find ourselves on the brink, and we risk falling into an abyss where every day would be like this: Vradiivka and Indylo – a village in the south of Ukraine where local policemen raped and beat up a girl, and a 20-year old student who died after being tortured at a police station. Where ‘education’ means Tabachnyk and Farion – a Minister of Education who denies that western Ukrainians are really Ukrainian and is trying to ‘Sovietise’ Ukrainian historiography; and a neo-Nazi MP, former communist party member and school teacher who claims those who does not speak Ukrainian ought to be jailed. Where ‘healthcare’ means Sliusarchuk and a drug called ‘Ukrain’ – a distinguished neurosurgeon who turned out to be a fake, and in the end was accused of forgery, fraud and illegal medical practice which led to the deaths and injuries of patients; and a fake anti-cancer drug sold by a political party which lead to the death of the patients. Where ‘art’ means Zabolotnaya’s black square – a mural critical of the church, which was painted black by the curator of a modern art exhibition in an act of censorship.  Continue reading

мені не подобається частка “євро”, але…

26 Nov

Взагалі мені не подобається прапор Європейського Союзу в якості протестного символу. Так само, як не подобається «Ода радості», слово «євроінтеграція» і хештег #євромайдан, хоча сама вже використала його кількасот разів. Не подобаються, бо не викликають жодних емоцій, як не чіпляють будь-які офіційні символи МВФ, ООН, ОБСЄ, ЄБРР. Не подобаються, бо на відміну від прапорів чи власноруч намальованих плакатів створювалися чи обиралися в кабінетах. Так само не хочеться ставити на аватарку позначку європейської валюти. Бо до чого тут валюта? Image

Водночас розумію, що говорити про символи без контексту – буквоїдство. Для нас – #євромайданців – частка «євро» означає не Європейську Комісію, не кабінетні засідання в Брюсселі, не баронесу Ештон чи євробанктноти. Я не встигаю відповідати на повідомлення від західних журналістів, які мов у 2004-му перепитують про Росію та ЄС. Справді, якщо не пояснювати, що саме закладають в поняття «євро» українці з-за кордону протест за євроінтеграцію може виглядати дивно. Так само з-за кордону не розуміли, чого це турків настільки роздратувала забудова крихітного парку, чому мільйони бразильців готові лізти під кийки через підняття цін на автобус.

Image

Логічно узагальнити, що українці підтримують не Європейський Союз, а європейські цінності (в тому числі й матеріальні). Однак в 2013-му не існує якихось особливих європейських цінностей, як і не буває суто європейських прав людини. Вони – права людини – загальнолюдські, універсальні від Токіо до Ріо, від Нью-Йорка до Делі. І якщо дивитися не на букву, а дух #євромайдану, то #євро, як і Росія, тут вторинні. Саме тому так складно знайти адекватних противників майдану. Адже справа не так в «геополітичному виборі» в буквоїдському розумінні цього слова, а у праві громадян вийти на вулиці, коли їхньою думкою нахабно нехтують, тоді як «народ – єдине джерело влади». Зробити те саме, що робили громадяни Туреччини, Бразилії, США чи Тунісу, захищаючи цінності спільні для всіх нас. Так вже сталося, що відмовитися від «євровибору» в Україні – значить залишитися на території беззаконня й свавілля, клептократії й невігластва. Відмовитися від «євровибору» в Україні – зависнути у сірій зоні, де освіта й професійність – порожні слова, а за інакшість можна отримати по голові. Відмовитися від “євровибору” саме зараз – означає зробити це у час, коли ми опинилися на краю прірви, у якій кожен день – це Врадіївка та Індило, вчитель – Табачник-Фаріон, медицина – Слюсарчук та препарат “Україн”, а мистецтво – чорний квадрат Заболотної.

Continue reading

покоління пробуджених

4 Sep

“Eмад, все ж таки з чого мені почати? Я маю якісь епізоди: з Каїра, з Тунісу, Стамбула, Багдада, однак поки вони не тримаються купи, тому що щоразу дістаю камеру – сумніваюся. Хоча врешті зрозуміла, про що має йтися: не про “арабську весну”, не про Революцію, тим паче не про Близький схід. Я хочу розповісти про покоління – моє, наше. Покоління, яке живе в часи змін і революцій, про те, як воно долає розчарування і шукає натхнення, про запал та депресію, про особливі миті і буденність.

“У тебе мало часу, тому просто візьми когось одного і слідкуй за ним. Пам’ятаєш: love&hate – любов і ненависть”.

“Звісно пам’ятаю. Так, як у твоєму фільмі про шлюб єгипетської армії з народом. Про те, як єгиптянам набридло бути коханкою армії, тож вони вимагають узаконення стосунків. Любов і ненависть, а ще зміни… Зачекай, я ж вже почала. Алі! Я й так постійно його знімаю. Щоразу ми потрапляємо у якусь ситуацію, я фіксую цю зміну. love&hate”

Алі – мій улюблений нубійський репер зі шрамом від гумової кулі на щоці (від поліції). Цей шрам я бачила ще торік. Новий, на чолі, він отримав від Братів-мусульман. Музикант, у чиїх словах більше поезії, аніж у завчених цитатах, якими говорять старі диктори єгипетських видань. У 22 роки Алі звуть наймудрішим і найчесніши поетом революції й розчарувань. А ще він мій надійніший друг тут. Той, хто супроводжує тоді, коли варто бути не самій, єдиний, хто завжди передзвонить: “Я побачив пропущений дзвінок, вибач, все гаразд?” У в’язкому єгипетському хаосі це рідкість.

Ми не бачилася рік. Нині він ще жорсткіше говорить про розчарування і революцію, наводячи цитати з його улюбеної нині книжки – “Тихий Дон”. Саме тексти Шолохова надихають його на написання третього альбому про непевність, про часи коли дві потужні сили (армія та ісламісти) по-трохи знищують одна одну, тож їм – справжнім – варто відійти в сторону і просто споглядати за тихим плином Нілу час від часу нагадуючи, що вони все бачать.

Continue reading

обличчя зі стін плачу

3 Sep

IMG_0940

“Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій. Відколи почув, що Крісті загинув від пострілу в голову. Ледве не в притул. Ми опинилися поряд з ним на мітингу. Стояли поруч. Моя дружина зробила купу фото. Я ж передав йому воду,  ми обмовилися хіба кількома словами. Але Крісті був кимось своїм, кимось рідним. Був таким запальним, таким справжнім. Ми не знали, що це і є  той самий Мохамед Крісті – відомий активіст. Ми ще кілька місяців виглядали його на кожній демонстрації. Перепитували, а де той хлопець. Куди подівся? Лише потім дізналися, що його вбили на мітингу проти “Братів-мусульман.” Пострілом в голову. Майже упритул. Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій”, – говорить Мохамед.

Мохамед з тих, хто за стабільність. Молодий банкір,  син професора, який не виходив на Тахрір, бо його влаштовував Мубарак. Та після Конституції, яка надавала Морсі необмежену владу, Мохамед ходив на усі демонстрації. Ходив з температурою під сорок, бо як лишатися вдома, коли потрібна допомога, тим, кого поранили, хто отруївся сльозогінним газом. Виходив, бо “цього разу я мав проти чого виступати, і які права  хочу захистити.” Continue reading

нехаризматичні лідери

20 Jul

1

Коли пакистанка Маріам, що десь там бореться із Талібаном, заходить до кімнати, довкола все осяюється від її життєствердного “гудморнінг”. Уся аудиторія регоче, коли та дотепно жартує над професорами. На останній з лекцій Маріам просить усіх згадати колегу, з котрим працювала разом, котрий й порадив потрапити у Fletchers’ Summer Institute у Бостоні. Як з’ясувалося, хлопець загинув в травні в автокатастрофі. Потім ми з’ясуємо, той був нареченим Маріам. Весілля вони б справили, щойно та повернеться із Бостона. Біла сукня чекає в шафі.

Брахім нині професор філософії в університеті, знає сім мов (п’ять європейських). Народився він рабом. У Мавританії досі існує рабство. У якщо рабиня мати, її діти кріпаки. Брахіму пощастило: щоб відкрити школу в його селі бракувало однієї дитини, тож для кількості взяли раба. Нині він бореться з рабством в Мавританії, де роблять вигляд, що такого не існує. І навіть дипломати у Парижі удають, що їх раби – просто прислужники. Рабсто сьогодні не робота на плантаціях. Найчастіше дівчат-рабинь скуповують аравійські шейхи. Брахіму скоро сорок. Він зазвичай мовчить і посміхається. Коли заговорив – замовкли ми.

Про Бенні Венду я писала, і про те, як на його очах в дитинстві в джунглях Західного Папуа солдати ґвалтували його тітку, а папуасів розпинали на хресті. Не встигла розповісти про те, як він пішов до школи й посміхався, коли йому в обличчя плювали індонезійські діти, бо Бенні – чорний, Бенні – папуас. Про те, як його ні за що запроторили за ґрати і як вперше в історії племенінний лідер втік з острова, залишившись живим. Тепер Бенні Венда – став голосом колонізованого краю, що лишається одним з найзакритіших місць на планеті. І справді Твіттер й Фейсбук для тубільців Західного Папуа стали чи не єдиним джерелом збереження культури. Заборонити соцмережі не вийде, бо Індонезія має чи найбільшу кількістю юзерів у світі. Коли Бенні лишається сам, його погляд скеровано донизу. Здається, згадує про щось. Щойно наближаєшся, крихітний Бенні щиро посміхається, і вмить здається, що добрішої людини годі шукати на всій .

Майкл, як і годиться хлопцеві з Сіетла, весь в татуюваннях. Хай там в Пекіні, де живе останні роки, весь час в костюмі. Його організація займається лише правничою допомогою тим, хто потрапив до “чорних “в’язниць” – кімнат в готелях й ресторанах у Китаї, де людей тримають без пред’явлення звинувачень. Державі дешевше заплатити за приміщення, аніж добудовувати черговий відділок, привертаючи увагу. Їхня допомога не виходить за межі юридичної, а також збору коштів для родин затриманих, хай й ті не знають, хто саме допоміг. В мільярдному Китаї Майклу поки легко загубитись. Тим паче вони все роблять тихо, без галасу. Майк розповідає про Трансибірську магістраль і друзів з Єкатеринбурга. Колись в Пекіні довелося відбивати випадкових дівчат у барі. Ті оцінили, що той (після дівчат) замість окулярів кинувся вберігати книгу Гоголя. Хай увечері мене запросили на 50-ту річницю Ходорковського – на відносно скромну та для мене пафосну терасу на Гудзоні (тож я у вечірній сукні й на підборах), перед тим ми з Майклом їмо найдешевшу піцу (два долари за два шматки + кола), примостившись на траві у Томкінс-сквер-парку.

Continue reading

хип-хоп жив 7: salome mc, iran

7 Jan


Я надто довго мовчала також і через те, що спершу треба було завершити всю цю хіп-хоп історію. Ні, це не незавершенний гештальт, а історія, яка насправді отримає продовження – на французькому радіо і в австрійському журналі. У цьому блозі це останній пост про хіп-хоп. Нарешті можна буде писати про щось інше.
 Іранка Саломе МС для мене справді відкриття, бо хоч убийте, я не уявляю, як вона робить це живучи в Ірані. Її колега, котрий не є політичним, а “соціальним” репером, скаржився, що вст справжні  іранські хіп-хопери перебралися за кордон, як от легендарний Хічхас. Але проблема в тому, що вони “перестали відчувати власний народ, а переймаються тим, що не можуть влаштуватися на новому місці – Лондон це чи Нью-Йорк.”   Continue reading

hip-hop ain’t dead 6: salome mc, iran & malek khemiri, armada bizerta, tunisia [en]

7 Jan

Salome MC, Tehran, Iran, 27 years

Salome MC is the first female rapper in Iran, where women are forbidden to perform solo. She is recording in her home studio. She earned the money for the equipment by giving English lessons. Salome MC is a graffiti and textile design artist. One of the few rappers to criticize the regime living in Iran.  Continue reading

%d bloggers like this: