Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом

15 Jul

Image

“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, що той вже побрався і хоче мати лише одну дружину. Відтоді чоловік не відмовляє закоханим і пояснює, що нині “усі його дружини щасливі жити разом.” Умова одна: облаштувати кожній гідне життя.
“Все ж, коли справа в грошах, то чи я можу мати чотирьох чоловіків, якщо усіх забезпечу?”
“А ти ліпше май чотирьох чоловіків, які забезпечать тебе”, – жартує молодий правозахисник з Кабула. – “ Насправді, ніколи не думав, як воно ділити дружину з трьома чоловіками”.
“Давайте, змінимо тему”, – тихенько промовляє той, що має чотирьох. Перед тим він ще тихіше зауважив: “Хіба я не знаю європейців, які неформально мають не одну дружину, просто приховують”.

Цього разу я на своїй території: ми в Гаазі на Світовому форумі верховенства права. Якби я була в Афганістані, навряд чи посміла б насміхатися з місцевих звичаїв. Там, в гостях, можна непогоджуватися з правилами, але заперечувати й розпитувати треба обережно. Не знаєш, на яку рану насипеш солі. Твої співрозмовники могли не з власної волі погодитися на шлюб з нареченими, котрих обрали батьки; відмовлялися від стосунків з коханими, бо ті – з ворогуючих родини.

Image
Стосунки між жінками й чоловіками (не права жінок) – не моя тема. Та не звертати на це уваги, працюючи в ісламському світі, – відмовитися від контексту. Чи не єдина суттєва відмінність мусульманського суспільства полягає не в тому, як ми звемо свого бога, яке м’ясо їмо, як саме даємо хабарі, чи у який спосіб міліція знущається над громадянами, а тому, як мають поводитися жінки й чоловіки. Удавати, що все, як вдома – щонайменше необачно. Тим паче дівчині. От тільки всього не передбачиш, про все не розпитаєш. Та й тобі не розкажуть, звичаї часто не мають пояснень, звички – непомітна, мов повітря, частина тебе. На відмінність зреагуєш, коли та стає видимою. Саме неписані правила і інша логіка – найпідступніші. В Ірані вбратися з голови до п’ят і не дивитися чоловікові в вічі. Тоді як кінорежисер образиться, коли не подаси йому руки. Значить не вважаєш його прогресивнішим за співвітчизників. Місцевий мільйонер поскаржиться на сучасних іранок, котрі живуть за принципом жінок на продаж, чекаючи від чоловіка одного – грошей: плати за несвободу. Тож вирішить шукати наречену в Україні, використовуючи нагоду наполегливо перепитуватиме, чи не знаю порядної дівчини, яка хоче заміж. На щастя чи на жаль, з усіх знайомих не згадаю жодної. Туніс заплутає французькою спадщиною, тож при зустрічі усі мають двічі поцілуватися. На тому схожість завершиться. Від сирійців під час розмови краще відсунутися на кілька метрів, щоб не образити. Тоді як йорданці та іракці міцно одне одного обіймають і кличуть одне одного “хобі” – коханий й “хабібті” – кохана. Або приймай цей лексикон, або лишайся чужинцем. Але не ставши своєю не розчинишся, щоб спостерігати, як в позаробочий час головний правдолюб, чия наречена поїхала навчатися у США, Вашингтоні, щовечора знаходить нову. І на п’ятий-шостий вечір тебе вже не підкупити.

firas

У розповіді про те, як воно дівчині самій їздити ісламським світом нічого особливого: я не перша й не остання. Утим, на відміну від туристок мені частіше доводиться опинятися там, де місцева дівчина навряд чи мала б лишатися сама. На відміну від кореспонденток великих (читай багатих) закордонних видань зі мною немає місцевого продюсера-перекладача, а від побуту не відгородитися дорогими готелями. У США чи Європі спілкування з пресою обмежується зустрічами в офісах у робочий час. В Ірані чи Палестині, Єгипті чи Тунісі воно переважно неформальне: тут заведено призначати зустрічі вдома, телефонувати лідерові партії об одинадцятій вечора, ходити в гості о півночі. І тільки інстинкт допоможе зрозуміти, коли старим редакторам, які завели мову про батьківський інстинкт, варто відмовити у запрошені на вечерю. Все ж дівчина-журналіст (арабська в тому числі) – особа третьої статі. Тому без жодних упереджень я можу до ранку сидіти в квартирі, де від поранень лікуються бійці Вільної сирійської армії, повертатися до скромного студентського помешкання, в якому матрацом поділилися волонтери, які допомагають з перекладом; поночі їхати на околиці Каїра, бо під час Рамадану місто лише прокидається. Тож я дивлюся, як карикатурно виглядає солдат іракської армії, тримаючи жіночу сумку для документів, поки фотографую десяток хлопців, що займаються паркуром. Часом фото на пам’ять достатньо, щоб потім отримувати перекладені гуглтранслейтом на українську привітання з усіма можливими святами, в тому числі з Днем валентина, який давно пройшов. Хоча я пишу довгі листи й підтримую стосунки з друзями, мене таки дратують чати з питанням “дорогенька, що робиш?” Хитрість в тому, щоб не образити того, хто проявив гостинність.

firas3
“Моє волосся аж ніяк не красиве, воно просто інше. Мені навпаки подобаються коси в арабських дівчат”, – завчаю англійською, французькою і будь-якою. Головне, щоб зрозуміли. Електричка, що везе з Туніса до околиці Ла Марса зупиняється щоп’ять хвилин. На кожній зупинці я пояснюю те саме, додаючи, що на мене чекають друзі, тож ні на яке запрошення не пристану. Коли жартують, що усі українські дівчата звуться Наталями, відповідаю, що всі арабські чоловіки, яких зустрічаю, звуться Муххамедами. З Наталями справа особлива: в туристичних Єгипті й Тунісі доводиться пояснювати, що я – “фейк юкрейніан” – підробна українка, бо не п’ю горілки, відмовляються від сигарет. “Хіба не всі українські дівчата палять?” “Україна” вже давно не просто батьківщина Чорнобиля. У кожній країні світу – хай це навіть анархістський бар в афінській Екзархії – витримавши ввічливу паузу заради жарту запропонують послухати пісню про українських проституток.

“Велкам, велкам ту Джордан», – кричать з вікон. Я зумисне йду по іншому боці тротуару – демонструю друзям, як воно – дівчині ходити самій по Амману. Водночас тут і серед ночі тебе ніхто не скривдить. Просто будуть набридати чи розпитувати й запрошувати на каву. “Хорошо, что спросил! Хорошо, что спросил, – розтягує водій маршрутного таксі, який десять років прожив у Пітері. – Ты одета вообще не как украинка! Хорошо, что спросил”. «Не як українка» – комплімент сумнівний. Значить, не склалося з довгими ногами, підборами й яскравим макіяжем. На мені кеди з двома дірками на пальцях, джинси, сукня й шалик, який за потреби перетворюється на хіджаб. Врятована від туніських злодюжок сумка-гаманець із замком, змайстрованим із палестинського кишенькового ліхтарика та флешки, подарованої в Тіролі, а також залатаний блакитними нитками чорний рюкзак. А ще – жодного макіяжу: через спеку й брак дзеркал у холостяцьких помешканнях, де мені доводиться зупинятись. Йорданські дівчата з їхніми довгими кучерями ходять у спідницях з голими ногами. Щоправда, вони пересуваються на авто і не вештаються містом. Тим паче вночі. Їм не треба тягати за собою камери та комп’ютер. У їхню невелику сумку має поміститися хіба що залізна фляжка для віскі, яку можна пронести на виступ ліванського рок-гурту, бо алкоголю на концертах, звісно, не продають. Я ж – не йорданка. Тому краще вбиратися в штани і не малюватися. Місцеві все одно запевнятимуть, що ти – особлива. Треба лише пам’ятати, що так кажуть усім іноземкам. Та це насправді велика спокуса, бо у щоб ти не була вбрана, в які хустки не замотана, без жодних підборів і суконь, які покриваються пилом у шафі, тобі натякають на твою привабливість.

Image
З одного боку бути жінкою на Сході – перевага. Поки з тобою хтось поряд, тебе зобов’язані тебе захистити. Такий інстинкт. Інакше бути не може. Я не перестаю дивуватися творчим особистостям з “тонкою душевною конструкцією”, які не можуть покинути бетонні околиці Аммана, неспокійні Багдад чи Дамаск, бо вони – єдині чоловіки у своїх родинах, і мають лишатися поряд матері доки та жива. Водночас зґвалтування і напади на жінок на вулицях Єгипту – найболючіша тема після революції. Це явище масове, і в будь-якому випадку винна жінка. Чи то вона без хіджаба, чи хіджаб не достатньо щільно закриває голову, чи хіджаба не достатньо, чи через щілину нікаба видно очі, а якщо з нікабом усе гаразд, то якого дідька виходити на вулицю?! Деякі активісти намагаються пояснити що це – цілеспрямована атака на дівчат, аби жінки не брали участь у протестах і лишалися вдома, адже саме вони була на передовій змін.

bader girl
“Я вдячний тим західним журналістам, які на весь світ розповідають про згвалтування на Тахрірі. Усій країні має бути соромно!” – замість “привіт” починає розмову фронтмен “Arabian Knightz” Раш. “Це не наша культура. Якби двадцять років тому хтось наважився образити дівчину, його тут же на місці провчила б вся вулиця. Проблема системна: раніше хлопці одружувалися у сімнадцять років, тепер у двадцять сім. Молодь безробітна, а значить немає за що утримувати дружину. Позашлюбні стосунки – табу. Пригнічуючи економічно, режим виростив хворе і сексуально пригнічене покоління.”
“А де ваші єгипетські дівчата? – перепитую я в вуличній кав’ярні. Не так, щоб їх геть немає, та й відповідь мені відома. Я щиро насолоджуюся цією миттю, коли очі співрозмовників бігають по столиках, вишукуючи із півсотні чоловічих три-чотири жіночі постаті, і радісно повідомляють: «Ось, ось, поглянь!» Вони знають, що я питаю жартома. Усе ж ми граємо в цю гру в кожній новій агві.
“ Справді, чому серед вас так мало жінок?”
“Єгипетські дівчата не сидітимуть у замизканих вуличних кав’ярнях, – однаково відповідають прогресивні політичні активісти, діджеї чи типові представники середнього класу.
“Може ви їм не раді?” – подумаю я, не розуміючи ні арабських хлопців, ані арабських дівчат.

ib
“Як тобі наші дівчата?” – перепитає мене Амер – йорданський репер, поки ми слухаємо його новий трек – перший арабський реггі-ска. Знаю, що Амер конвервативніший за інших: виріс в традиційній родині в Саудівській Аравії.
“Скажені! Хворі на всю голову” – цього разу зізнаюся я, бо Амер – добрий друг, я тут не вперше, а літак за кілька годин. “Вони всі такі? Влаштовують істерики без причини, а за хвилину ти їм рідніша за сестру?”
“А то! Ти просто не уявляєш: страшенно ревниві. Хлопець – їхня власність. Крапка. Та я б все одно хотів би собі справжню арабську дівчину, яка б гарно вбиралася, чекала б на мене вдома”.
Я таки уточню, що не маю права оцінювати арабських дівчат, бо зустрічаю їх не так вже й багато, а дружба не складається. Подруг маю хіба в Тунісі, та й ті свого часу вчилися в Європі. Мої героїні – успішні бізнесменки, редакторки впливових видань та всесвітньовизнані активістки надто зайняті для неформальних розмов. З богемними спільнотами, де стосунки підкреслено ліберальні, окрема історія. Готуючи матеріал про активістів, про що б ти не спілкувалася – інтернет-блокаду, тортури в поліції, королівську родину – для місцевих дівчат нова/чужа/іноземка, як би та не виглядала, – дрібний, але подразник. Забагато точок перетину і потенційного ризику. Ми всі однолітки, слухаємо ту саму музику, дивимося ті самі фільми, сподіваючись і розчаровуючись думаємо і мріємо про одне й те саме. Image

Згодом дізнаєшся, що “прогресивні спільноти” – такі собі райони Мелроуз, де усі свого часу зустрічалися одне з одним. “За ці роки я всіх хоча б раз бачив оголеними”, – пояснить після бозна якої зустрічі композитор Алі. І таке враження, що кількість “ліберально-мислячих” дівчат, чи краще дівчат з “ліберально-мислячих родин” – обмежена. Хай за цей час в Єгипті, Тунісі, Йорданії виросло ціле покоління незалежних, самодостатніх і приголомшливо красивих арабських жінок, на відміну від хлопців ті переважно з дуже заможних родин, вчилися в Оксфордах і Кембріджах, мають власне авто, цікаву роботу й впливових батьків. З довготривалими стосунками між своїми зле: в жодній з країн неодруженим хлопцю й дівчині не здадуть в оренду помешкання. І навіть після тридцяти п’яти йому доводиться ночувати у неї і навпаки. Після кількох років такого життя і тиску батьків єдиний вихід – арабське весілля. Навіть напрогресивніші не можуть уникнути традиційної церемонії, яка для представників середнього класу фінансово непідйомна. “Ми боїмося засмутити батьків. Вже наші діти житимуть, як схочуть”, – зізнаються вони.

Image
“Повіриш, мені 35, а я ніколи не зустрічався з арабською дівчиною. Я просто не сприймаю анальний секс. А що ти собі думала? Як інакше арабські дівчата лишаються цнотливими?”, – полишивши усі пристойності розповість кінорежисер, фотограф, фотомодель, музикант, діджей в одній особі, чого достатньо, щоб стати мрією усіх місцевих експаток. Арабські хлопці “творчих професій” уміють бути привабливими: засмаглі, з густим чорним волоссям, великими удавано сумними очима, гордою поставою, завжди гарно вбрані, мають хист робити компліменти на кожному кроці і не пропустити жодної нагоди продемонструвати переваги своєї статі.

Image

Тоді як іноземки – і тут я полишу обережність і наважуся на узагальнення – переважно типажі, бо самотні жінки рідко потрапляють на Близький Схід випадково. Переважна більшість приїздять з/за чоловіком. Решта – співробітниці міжнародних організацій, студентки, яких коли-небудь таки спокусить місцева гостинність, студентки, яким порадили не полишати гуртожитку (але їх і немає не горизонті), чи справді шукачки пригод. Решта – винятки. Щойно з’явишся у дверях – тебе зарахують до однієї з категорій. Як би не хотілося, стратегій не уникнути. Найкраще спершу познайомитися з місцевими дівчатами і без зайвої потреби записати їхні телефони, імейли, допомагти накрити на стіл, ненароком пояснюючи, що саме робиш тут, і що не маєш жодного особистого інтересу. Коли я геть втомилася, і працює позасвідоме, мені здається, що насправді, якщо я й хочу щось довести, то саме їм – арабським дівчатам. Одна справа, коли ти випадковий гість. Все інакше, коли займаєш певне місце й в без того непростому мікрокліматі. Ввічливо й не дуже відмовити продавцям на базарі, що пропонують одружитися просто, як і нагримати на чергового водія таксі, котрий нахабно залицяється. Назнайомцю можна пояснити, що “вже одружена” (а це мов паркан з електричного дроту), паралельно вигадуючи пояснення, як умовний чоловік дозволив тобі бути тут самій. До речі, ті ніколи не перейдуть заборонену межу.

girl floor
Складність у довгих розмовах про революційні будні, які у дев’яноста дев’яти відсотках лишаються повними взаємоповаги й розуміння. Ніколи не вгадаєш, хто той один, кому здається, що система дала збій, хто схоче перевірити, чи справді дівчина, яка подорожує сама, робить це без жодного підтексту, бо тут так не заведено, бо так незвично. Той, хто досі видавався таким самим open-minded другом зазіхне на крихку конструкцію із стосунків без підтекту, коли стать нічого не означає, ні до чого не зобов’язує, тим паче у суспільстві, де обмеження і заборони і без того все ускладнюють, вкладаючи в кожен рух чи слово підтекст. Найкращий порятунок – почуття гумору. Дотепність, щоб відреагувати на несподіваний натяк про “надто скутих і прагматичних західних жінок, що не вміють насолоджуватися життям”.

bared12
Щоб позбутися стереотипів і упереджень про західних жінок та арабських чоловіків одного бажання недостатньо. Особливо, коли не знаєш, що на практиці справді може бути інакше. Тому серед теоретиків, котрі красномовно доповідають про права жінок, знайдеться той один, чиї сестри без чоловіка з дому не вийдуть.
Тож про всяк випадок я вмикаю фільтр, вимикаючи інстинкти, бо добре знаю, що саме мене може спокусити: чи це оповідки про таємничу горизонтальну ієрархію “Аль-Каїди”, чи розповіді про поневіряння в лівійській пустелі тікаючи від репресивного режиму, чи згадки про багдадське дитинство, коли нікому не можна довіряти, зароблений у війні мого покоління постравматичним синдромом, чи шрами від гумових куль отримані на Тахрірі та поезія каїрських гетто у супроводі Боба Ділана та сумних пісень з таборів палестинських біженців.

“Ти так любиш Близький Схід, то може тобі знайти арабського чоловіка?” – ніби ненароком обмовиться іракський колега, з яким випадково перетнулися в Парижі, яке той ніби ненароком безупину називає “містом кохання”
“Звісно, я вже уявила того близькосхідного чоловіка, який дозволить мені самій їздити світом, живучи у невідомих місцях серед невідомих людей. ”
“Твоя взяла: один-нуль,”- потисне той руку. – “Але ж він турбуватиметься про тебе, щоб ти не перепрацьовувала, сиділа вдома, не ризикувала. З рештою – усім забезпечить. “
“А можу я мати чотирьох чоловіків, якщо усіх буду забезпечувати фінансово?” – могла б пожартувати я, але промовчала, хоча цього разу була знову на своїй території.

kamal4Ілюстрації: Bader Mahasneh, Firas Edwan, Kamal Zoubi, Ibraheem Khorma

Advertisements

One Response to “Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом”

  1. Oksana November 27, 2013 at 10:42 am #

    Наталя! Яка ви молодець! Стаття – супер, свіжо, проникливо, з гумором.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: