Чи чекати Ірану на перебудову
https://sofarsoclose.net/2013/07/04/iran-perestroika/#more-2202
Офіційно за атеїзм загрожує смертна кара, але деякі іранці зізнаються, що в Бога не вірять. Бачу, як поліція моралі зупиняє авто, щоб перевірити документи в хлопця й дівчини: їхати разом у машині може лише подружжя або брат із сестрою. З вікна будинку помічаю молодого тегеранця, який у самому спідньому проводить час із жінками біля басейну свого маєтку.
Safety Nets of Tehran / Безпечні сіті Тегерана
Виходячи майже опівночі з квартири іранського хіп-хопера, де затрималася через те, що протягом двох години заледве зробила нормальне фото (частина образу мого героя – не показувати обличчя; офіційно хіп-хоп хоч і не поза законом, але продавати диски, виступати з концертами заборонено, а будь-які посилання в інтернеті – заблоковані), під час прощання із татом хлопця (іранська молодь до одруження живе з батьками) той щиро цікавиться, наскільки популярний реп в Україні, але найбільше, дізнавшись, що з Тегерана я прямую до Єгипту чоловік турботливо запитує: “Куди ж Ти, дитинко, в Єгипет?
Повір, якщо зможеш / To Trust or Not to Trust
Чому і він довіряє? У нього немає підстав мені не довіряти. Зате я зможу нарешті проштовхнутися в вагон “тільки для жінок”, де вони в чадрах продають кольорову переважно рожеву та червону гаптовану білизну. Але я не фотографую продавчиню і жінок, бо тут категорично заборонено фотографувати, а таке фото сприймається як неповага
Босфор лікує / Bosporus Treats
Босфор лікує все. Бродський писав, що якщо бракує свободи, треба жити в містах біля моря. У Тегерані насправді задихаєшся через її відсутність, а не смог. Її брак видно попри не сховані під хіджабами кучері перефарбованих блондинкок, попри їхні заклеєні пластирем носи після надто популярних тут пластичних операцій, попри фігурні закріплені гелем зачіски юнаків (такоі гривки достатньо, щоб вважатися геєм). її брак – у неможливості пересуватися пішки. Я майже не сумніваюся в тому, що справді була єдиною, хто дійшов від станції метро Gheytariye до однойменного парку пішки, уздовж шосе, переступаючи камінці на, здається, ніколи не існуючих тротуарах та калюжі з давно зацвівшою водою.
Трошки Тахріру / A bit of Tahrir
У каїрських віслюків дуже сумні очі. Тоді як каірці на відміну від тегеранців посміхаются. Справа не в гостинності. Тегеранці не посміхаются не тому що не гостинні, а саме тому, чому прославилися своїми похмурими обличчями жителі СРСР.
So Far, So Close 
Leave a Reply