несистемні герої

“І я відповів Ево Моралесу (президенту Болівії), що не буду міністром з чотирьох причин: по-перше, не хочу стати крадієм, по-друге, брехуном, по-третє, ледацюгою, по-четверте – лизоблюдом,” – відповідає мені Оскар Олівера, який очолив один з наймасовіших виступів проти приватизації води в Кочабамбі, і зорганізувавши людей вигнав з Болівії Світовий Банк і транснаціональні корпорації, а на додачу місцеву армію й поліцію. (Потім, взявши за основу історію про боротьбу проти приватизації навіть дощової води зняли фільм “Навіть дощ” з Гаель Гарсіа Берналем. 

“Кхуста”, скажи, цей грінго все правильно переклав? – жартує Оскар зі свого давнього приятеля перекладача з іспанської Грега. Грег скаржиться, адже перекладати Оскара складно, бо в того, що не слово, то приказка, чи жарт. 

“Кхуста” Джек, що організував найуспішніший бойкот магазинів, що належали білим, під час апартеїду в Південній Африці, такий, що Мандела визнав його дієвішим за збройний спротив, віддає мені свою троянду, бо надмірно жестикулює, пританцьовує, а в руках ще ж треба втримати нагороду вручену стареньким Джеймсом Лоусоном. 

Останній у молодості поїхав в Індію вчитися в Ганді, а коли приїхав – навчав Мартіна Лютера. У цей час старому Джейсму дарує прапор Західного Папуа і зв’язану матір’ю торбинку, у якій папуаски носять немовлят,  Бенні Венда. Бенні Венда – один з племенних лідерів і головний борець за незалежність Західного Папуа. Я маю відійти у бік, бо на очах сльози. Зазвичай я плачу двічі на рік. За цей тиждень використала свою дозу. Чому і як? “Історія зі сльозами на очах №1” буде потім, як і окремі розповіді про кожного. Сама готуюся розповідати про Таксім і Арабську весну. Нервуюся, не встигаю ані думати, ані фотографувати й тим паче писати, бо кудись подівся перекладач і весь цей час з 8 до 22 вечора я перекладаю Жені Чіріковій – головній захисниці Хімкінського лісу.

За кілька годин до того, як ми залишаємо Бостон, де опинилися в  Fletcher’s School of Law and Diplomacy   – найстарішій у США школі дипломатії та міжнародних відносин – встигаю призначити три останніх інтерв’ю. Наш літній інститут вивчає, як вирішуються конфлікти ненасильницьким спротивом. Увесь тиждень з 8-ї ранку до 10-ї вечора було геть не до того, а в кожного історія не з тих, про які говорять під час перерви на каву. Ми всі вже попрощалися (історія про сльози №2 – буде далі). Ми всі забігалися, бо через бостонські теракти місцева поліція заборонила зберігати будь-який багаж тим, хто вже виселився з гуртожинку і ми маємо ходити містом з п’ятнадцятьома (не перебільшую) подарованими книгами (на додачу до багажу). Байдуже, що в когось літак увечері. Та за цим столом під час сніданку стає знову тепло й спокійно. Ми – знову вдома.

Коли Манделі ще в ув’язненні дозволили проводити зустрічі, той запросив “Кхусту” Джека одним із перших. “Кхусті” було 27, але свій спротив почав змалечку, попри всі загрози. Потім, продовжуючи роботу в усіх тих благочинних організаціях, зайнявся готельним бізнесом, щоб ні від кого не залежати. Згодом він вийшов з загрузлої в корупції партії Мандели. Там сказали “відбився від стада”.   

За ці роки він об’їздив півсвіту, зустрічаючись з усіма: від Горбачова до нинішніх президентів. У нього один секрет: з ким би він не спілкувався – він незмінний. Як і більшість тут. Поки я побіжно написала про двох, згадала ще про двох. Загалом їх було сорок, і про кожного з них можна написати окрему історію. 

Бувають люди визначні, героїчні, відомі, легендарні. Ці – просто найкращі, бо мають в собі те, чого не має більшість легендарних постатей, яких ми бачимо на екранах, обкладинках і постерах. Хоча вони вміють – їм не треба бути на публіці. Хоча вони можуть – їм геть не потрібна влада.

Tags: Болівія, Кочабамба, Мандела, Оскар Олівейра, ПАР, Чірікова