Archive | Близький Схід RSS feed for this section

покоління пробуджених

4 Sep

“Eмад, все ж таки з чого мені почати? Я маю якісь епізоди: з Каїра, з Тунісу, Стамбула, Багдада, однак поки вони не тримаються купи, тому що щоразу дістаю камеру – сумніваюся. Хоча врешті зрозуміла, про що має йтися: не про “арабську весну”, не про Революцію, тим паче не про Близький схід. Я хочу розповісти про покоління – моє, наше. Покоління, яке живе в часи змін і революцій, про те, як воно долає розчарування і шукає натхнення, про запал та депресію, про особливі миті і буденність.

“У тебе мало часу, тому просто візьми когось одного і слідкуй за ним. Пам’ятаєш: love&hate – любов і ненависть”.

“Звісно пам’ятаю. Так, як у твоєму фільмі про шлюб єгипетської армії з народом. Про те, як єгиптянам набридло бути коханкою армії, тож вони вимагають узаконення стосунків. Любов і ненависть, а ще зміни… Зачекай, я ж вже почала. Алі! Я й так постійно його знімаю. Щоразу ми потрапляємо у якусь ситуацію, я фіксую цю зміну. love&hate”

Алі – мій улюблений нубійський репер зі шрамом від гумової кулі на щоці (від поліції). Цей шрам я бачила ще торік. Новий, на чолі, він отримав від Братів-мусульман. Музикант, у чиїх словах більше поезії, аніж у завчених цитатах, якими говорять старі диктори єгипетських видань. У 22 роки Алі звуть наймудрішим і найчесніши поетом революції й розчарувань. А ще він мій надійніший друг тут. Той, хто супроводжує тоді, коли варто бути не самій, єдиний, хто завжди передзвонить: “Я побачив пропущений дзвінок, вибач, все гаразд?” У в’язкому єгипетському хаосі це рідкість.

Ми не бачилася рік. Нині він ще жорсткіше говорить про розчарування і революцію, наводячи цитати з його улюбеної нині книжки – “Тихий Дон”. Саме тексти Шолохова надихають його на написання третього альбому про непевність, про часи коли дві потужні сили (армія та ісламісти) по-трохи знищують одна одну, тож їм – справжнім – варто відійти в сторону і просто споглядати за тихим плином Нілу час від часу нагадуючи, що вони все бачать.

Continue reading

обличчя зі стін плачу

3 Sep

IMG_0940

“Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій. Відколи почув, що Крісті загинув від пострілу в голову. Ледве не в притул. Ми опинилися поряд з ним на мітингу. Стояли поруч. Моя дружина зробила купу фото. Я ж передав йому воду,  ми обмовилися хіба кількома словами. Але Крісті був кимось своїм, кимось рідним. Був таким запальним, таким справжнім. Ми не знали, що це і є  той самий Мохамед Крісті – відомий активіст. Ми ще кілька місяців виглядали його на кожній демонстрації. Перепитували, а де той хлопець. Куди подівся? Лише потім дізналися, що його вбили на мітингу проти “Братів-мусульман.” Пострілом в голову. Майже упритул. Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій”, – говорить Мохамед.

Мохамед з тих, хто за стабільність. Молодий банкір,  син професора, який не виходив на Тахрір, бо його влаштовував Мубарак. Та після Конституції, яка надавала Морсі необмежену владу, Мохамед ходив на усі демонстрації. Ходив з температурою під сорок, бо як лишатися вдома, коли потрібна допомога, тим, кого поранили, хто отруївся сльозогінним газом. Виходив, бо “цього разу я мав проти чого виступати, і які права  хочу захистити.” Continue reading

телетортури. єгипет проти терору

28 Aug

Ось так виглядає єгипетське телебачення останній тиждень: 

IMG_2313
IMG_2303 Continue reading

нехаризматичні лідери

20 Jul

1

Коли пакистанка Маріам, що десь там бореться із Талібаном, заходить до кімнати, довкола все осяюється від її життєствердного “гудморнінг”. Уся аудиторія регоче, коли та дотепно жартує над професорами. На останній з лекцій Маріам просить усіх згадати колегу, з котрим працювала разом, котрий й порадив потрапити у Fletchers’ Summer Institute у Бостоні. Як з’ясувалося, хлопець загинув в травні в автокатастрофі. Потім ми з’ясуємо, той був нареченим Маріам. Весілля вони б справили, щойно та повернеться із Бостона. Біла сукня чекає в шафі.

Брахім нині професор філософії в університеті, знає сім мов (п’ять європейських). Народився він рабом. У Мавританії досі існує рабство. У якщо рабиня мати, її діти кріпаки. Брахіму пощастило: щоб відкрити школу в його селі бракувало однієї дитини, тож для кількості взяли раба. Нині він бореться з рабством в Мавританії, де роблять вигляд, що такого не існує. І навіть дипломати у Парижі удають, що їх раби – просто прислужники. Рабсто сьогодні не робота на плантаціях. Найчастіше дівчат-рабинь скуповують аравійські шейхи. Брахіму скоро сорок. Він зазвичай мовчить і посміхається. Коли заговорив – замовкли ми.

Про Бенні Венду я писала, і про те, як на його очах в дитинстві в джунглях Західного Папуа солдати ґвалтували його тітку, а папуасів розпинали на хресті. Не встигла розповісти про те, як він пішов до школи й посміхався, коли йому в обличчя плювали індонезійські діти, бо Бенні – чорний, Бенні – папуас. Про те, як його ні за що запроторили за ґрати і як вперше в історії племенінний лідер втік з острова, залишившись живим. Тепер Бенні Венда – став голосом колонізованого краю, що лишається одним з найзакритіших місць на планеті. І справді Твіттер й Фейсбук для тубільців Західного Папуа стали чи не єдиним джерелом збереження культури. Заборонити соцмережі не вийде, бо Індонезія має чи найбільшу кількістю юзерів у світі. Коли Бенні лишається сам, його погляд скеровано донизу. Здається, згадує про щось. Щойно наближаєшся, крихітний Бенні щиро посміхається, і вмить здається, що добрішої людини годі шукати на всій .

Майкл, як і годиться хлопцеві з Сіетла, весь в татуюваннях. Хай там в Пекіні, де живе останні роки, весь час в костюмі. Його організація займається лише правничою допомогою тим, хто потрапив до “чорних “в’язниць” – кімнат в готелях й ресторанах у Китаї, де людей тримають без пред’явлення звинувачень. Державі дешевше заплатити за приміщення, аніж добудовувати черговий відділок, привертаючи увагу. Їхня допомога не виходить за межі юридичної, а також збору коштів для родин затриманих, хай й ті не знають, хто саме допоміг. В мільярдному Китаї Майклу поки легко загубитись. Тим паче вони все роблять тихо, без галасу. Майк розповідає про Трансибірську магістраль і друзів з Єкатеринбурга. Колись в Пекіні довелося відбивати випадкових дівчат у барі. Ті оцінили, що той (після дівчат) замість окулярів кинувся вберігати книгу Гоголя. Хай увечері мене запросили на 50-ту річницю Ходорковського – на відносно скромну та для мене пафосну терасу на Гудзоні (тож я у вечірній сукні й на підборах), перед тим ми з Майклом їмо найдешевшу піцу (два долари за два шматки + кола), примостившись на траві у Томкінс-сквер-парку.

Continue reading

Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом

15 Jul

Image

“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, що той вже побрався і хоче мати лише одну дружину. Відтоді чоловік не відмовляє закоханим і пояснює, що нині “усі його дружини щасливі жити разом.” Умова одна: облаштувати кожній гідне життя.
“Все ж, коли справа в грошах, то чи я можу мати чотирьох чоловіків, якщо усіх забезпечу?”
“А ти ліпше май чотирьох чоловіків, які забезпечать тебе”, – жартує молодий правозахисник з Кабула. – “ Насправді, ніколи не думав, як воно ділити дружину з трьома чоловіками”.
“Давайте, змінимо тему”, – тихенько промовляє той, що має чотирьох. Перед тим він ще тихіше зауважив: “Хіба я не знаю європейців, які неформально мають не одну дружину, просто приховують”.

Цього разу я на своїй території: ми в Гаазі на Світовому форумі верховенства права. Якби я була в Афганістані, навряд чи посміла б насміхатися з місцевих звичаїв. Там, в гостях, можна непогоджуватися з правилами, але заперечувати й розпитувати треба обережно. Не знаєш, на яку рану насипеш солі. Твої співрозмовники могли не з власної волі погодитися на шлюб з нареченими, котрих обрали батьки; відмовлялися від стосунків з коханими, бо ті – з ворогуючих родини.

Continue reading

Чи чекати Ірану на перебудову?

4 Jul

Власне репортаж, що вийшов друком в “Українському тижні”: http://tyzhden.ua/World/83058

Новим президентом Ірану став Хассан Рухані – єдиний реформатор з-поміж допущених до виборів кандидатів. Його опоненти походили з консервативного крила, тоді як лібералам балотуватися не дозволили. Рухані – освічений дипломат, який володіє п’ятьма іноземними мовами, тео­лог, був членом Вищої ради національної безпеки й представляв країну на переговорах щодо ядерної проблеми. Його перемогу тегеранці відзначили вуличними святкуваннями. Той обі­­­цяв домогтися скасування міжнародних санкцій і повернути в політику «поміркованість, зрілість та здоровий глузд». Вісім років правління Махмуда Ахмадінежада (першого цивільно­­го президента від часів Ісламської революції 1979-го) позначилися посиленням консерватизму й конфронтацією із Заходом. Утім, попри очевидні зміни, уся повнота влади в Ірані лишається у Верховного лідера аятоли Алі Хаменеї.

Image

Залізна завіса для обраних

Іран, як і раніше, є однією з найзакритіших країн світу. Та порівняно з іншими мусульмансь­кими державами він сьогодні більше нагадує не країну, де перемогла Ісламська революція, а Радянський Союз часів 1980-х. Суспільство тут хай і вірить у непохитність режиму, проте живе подвійним життям – на вулиці й удома.

За кілька хвилин до посадки в Тегерані, як і всі жінки в літаку, покриваю голову хусткою, вдягаю поверх штанів цупку сукню з довгими рукавами. Саме такий вигляд повинна мати жінка в Ірані. Після Ісламської революції це не звичай, а закон.  Сусідка застерігає: не треба натягувати хустку на брови й закривати волосся, як це роблять арабки. Достатньо просто накинути її на голову. Видаватися консервативнішою за іранців і перебільшувати суворість режиму не варто. Це стосується усього.  У гостях мені одразу пропонують перевдягнутися – так чинять місцеві дівчата, які й без того привертають увагу яскравим макіяжем і зачісками, що перетворюють хіджаб на умовність.

Image

Image

Image.

Офіційно за атеїзм загрожує смертна кара, але деякі іранці зізнаються, що в Бога не вірять. Бачу, як поліція моралі зупиняє авто, щоб перевірити документи в хлопця й дівчини: їхати разом у машині може лише подружжя або брат із сестрою. З вікна будинку помічаю молодого тегеранця, який у самому спідньому проводить час із жінками біля басейну свого маєтку.

Релігійний закон суворо забороняє вживати алкоголь, але без нього гучні вечірки не минають. У Вірменії, Азербайджані, Туреччині ходять легенди про те, скільки п’ють їхні сусіди, які приїздять туди святкувати іранський новий рік Новруз.  Continue reading

Війна в Іраку: почати легко, а завершити?

16 Apr

Як живуть іракці через 10 років після падіння Саддама Хусейна

Багдад-Ербіль-Халабджа

 Війна в Іраку – чи не найважливіша подія останнього десятиліття. Вона змінила розстановку сил не лише на Близькому Сході, а й в усьому світі. Мільярдні оборонні бюджети підірвали економіку Сполучених Штатів, а та спровокувала світову економічну кризу. Жертви серед мирного населення, скандали з катуваннями іракців у в’язниці “Абу Грейб” поставили під сумнів методи, якими США просувають демократію у світі. Відтоді міжнародна спільнота намагається триматися осторонь чужих конфліктів, аби зайвий раз уникнути критики.  Насамперед воєнні дії змінили життя 30 мільйонів іракців, чимало з яких спершу дійсно вітали повалення режиму Саддама Хусейна – на той час одного з найавторитарніших лідерів.

 Бомби на Багдад полетіли десять років тому – навесні 2003-го. Уже в травні президент США Джордж Буш урочисто оголосив про перемогу. Майже через десять років 28-річний Мохаммед Лямі готувався до весілля. Родина саме витратилася на меблі для майбутнього подружжя. Хлопець пішов базар і загинув під час вибуху замінованованого авто. Брат Мохаммеда розповідає, що сім’я не отримала жодної компенсації. Такі історії в Багдаді на кожному кроці.

Сьогодні в іракській столиці не стріляють на вулицях та не викрадають людей. Якби не КПП через кожну сотню метрів та фортифікована “Зелена зона”, де розсташовані урядові будівлі та іноземні представництва, здавалося б, що семимільйонне місто живе звичайним і навіть бурхливим життям.

2013-03-22 11.24.35

Від теракту не вбереже ані обов’язкова для місцевих політиків охорона – саме вони основна ціль терористів, озброєні військові, котрих повно на центральних вулицях, але не помітити у бідніших кварталах. Іракці по-буденному пояснюють: якщо заклали вибухівку – винні баасисти – прихильники старого режиму, якщо себе підірвав смертнтик – справа рук “Аль-Каїди”. Continue reading

Image

Краса по-арабськи

30 Mar

Це фото, зняте  в  найконсервативнішому місті Палестини Дженіні, я називаю просто “І ШО?” Але насправді  ці червоні підбори багато чого значать і хто зна, чого вони їй коштували й яких результатів вона ними домагається. Поки я пропоную деякі фото з Тунісу, Йорданії, Ірану. Arab Girls Revolt. Про тих багатьох, котрі не носять хіджаб, в цьому записі я не згадую.

Continue reading

хип-хоп жив 7: salome mc, iran

7 Jan


Я надто довго мовчала також і через те, що спершу треба було завершити всю цю хіп-хоп історію. Ні, це не незавершенний гештальт, а історія, яка насправді отримає продовження – на французькому радіо і в австрійському журналі. У цьому блозі це останній пост про хіп-хоп. Нарешті можна буде писати про щось інше.
 Іранка Саломе МС для мене справді відкриття, бо хоч убийте, я не уявляю, як вона робить це живучи в Ірані. Її колега, котрий не є політичним, а “соціальним” репером, скаржився, що вст справжні  іранські хіп-хопери перебралися за кордон, як от легендарний Хічхас. Але проблема в тому, що вони “перестали відчувати власний народ, а переймаються тим, що не можуть влаштуватися на новому місці – Лондон це чи Нью-Йорк.”   Continue reading

хип-хоп жив 5: Malek Khemiri, Armada Bizerta

3 Dec

“Демократизація хоробрості – ось, що відбулося у Тунісі. Раніше лише обрані, еліта могли дозволити собі не боятися, а під час протестів кожен тунісець зміг відчути себе героєм,” – каже один із фронтменів Armada Bizerta.   Малек не черговий, а найулюбленіший з усіх арабських реперів, котрих зустріла. “Демократизація хоробрості,” – так і сказав. Звідки воно в них? Як їм  арабським реперам у свої 20-25 вдається формулювати саме так? Не в Тулузі ж його цьому вчили.  Continue reading