ровесник-ветеран

26 Mar

photo (29)
 
“Того дванадцятирічного снайпера “Аль-Каїди” я забив мало не до смерті. Звісно, снайпер з нього був нікудишній. Не знаю, чи він розумів, і чи колись усвідомить, що робить. Не знаю, що з ним сталося потім. Затриманих терористів ми мали передавати  іракському суду. Коли я віз одного з місцевих ватажків “Аль-Каїди”, той пропонував 40 тисяч доларів, якщо я дозволю йому втекти, переконуючи, що все одно опиниться на волі. Скільки ти їм заплатив? – запитав я, коли він, як і обіцяв, зателефонував мене через три дні. Сказав, що віддав десять тисяч. У такі моменти справді замислюєшся: навіщо це все?” – каже він на дев’ятій годині розмови. 

Він – з сором’язливих. Говорить тихо й занадто спокійно, без жодного наміру хизуватися. Високий, худорлявий, в окулярах. Ще пізніше  покаже свої фото в уніформі спецназу американської армії з автоматом в руках. Більш войовничого обмундирування годі уявити – хіба в фантастичних голівудських бойовиках.

Я не знаю, як часто він згадує того 12-річного снайпера з “Аль-Каїди”. Я розумію, що той був не єдиним, кого він мало не забив до смерті перед тим, як передати до суду.

У день нашої зустрічі йому саме виповнилося 31. Дванадцять з них він відслужив у армії, пройшовши всі найжорстокіші битви іракської: облогу Фаллуджі, взяття Садр-сіті, битву за Басру. Іракський курд, що виріс у Каліфорнії й на додачу до іракського має ще й американське громадянство. Син відомого  партизана й політика, котрий помер ще на початку двотисячних. Саме тоді він повернувся на батьківщину, де кілька місяців працював з американськими спецслужбами: з людьми, чиїх імен так і не дізнався, адже відповідального за карти називали просто ‘mapman’, за логістику – ‘logisticman’, за комунікації -‘communication man’.

Перед самим початком війни  повернувся до США, аби добровольцем приєднатися до армії. Підписав контракт на три роки і тричі його продовжував. Служив у своїй країні. Мало не всі  з його батальону (американці) ішли воювати, щоб до кінця життя не сплачувати захмарні американські податки.

“Ти  убив багатьох?”
“Не знаю. Під час бою просто стріляєш на враження, зачищаючи територію. Часу на те, щоб перевіряти, чи ворог мертвий не було.”

Він гортає бойові фотографії на своїй сторінці Фейсбук час від часу коментуючи, коли і як загинув хтось із друзів.

Ти багатьох втратив?”
“Найкращий друг, з яким ми вчилися в коледжі, сидів навпроти мене – як заведено у військових авто, говорив дурниці, жартував і просто повалився на землю. Снайпер поцілив в потилицю. Дві хвилини я не міг повірити, що його більше немає. Я не плакав. Я ніколи не плачу. Коли людина загинула – нічого не зміниш.
photo (28)
“Будеш бургер чи баффало вінгз?” – питає він за кермом величезного авто.
“Ти що їси тут американську їжу?”
“Чому ні? Місцевої мені вистачає вдома. Я ж виріс там. До якихось речей досі не можу звикнути. Наприклад, коли чоловіки цілуються при зустрічі. Коли обіцяють те, чого не можуть виконати. Зараз  працюю у великій міжнародній компанії. Мене весь час просять влаштувати когось на роботу: водієм, перекладачем, кур’єром. Люди не розуміють, що якщо людина не знає мови, не має прав, я ніколи не проситиму взяти її на роботу. Тут не звикли говорити правду у вічі, а я не можу інакше.
“Напевне, хочеш повернутися до Каліфонії?
“Звісно. Я б хотів, але моя мама навідріз відмовляється їхати до США. Це її земля й вона хоче залишитися тут. Поки вона жива, я звідси не поїду.

Ми говорими англійською, за якою він скучив. Окрім арабської, курдської, перської він знає ще й російську, яку вчив в Україні.

“Україна мене дуже змінила. Люди там дуже бідні, але мене вразило, як вони можуть жити, не роблячи трагедію з того, що в них на рахунку немає кількох тисяч доларів, жити, не намагаючись комусь довести, що вони кращі за інших. У мене було там більше друзів, ніж будь-де. Коли я вчився в Україні я понад усе я любив розмовляти зі старшими людьми, які знають життя. Наприклад, з вахтерками у моєму гуртожитку. ”

Вахтерки зі студентського гуртожинку? – подумки відволікаюся я. Знають життя? Життя – можливо. Чи знали ті вахтерки, що облога Фаллуджі чи дванадцятирічний снайпер “Аль-Каїди” для цього худорлявого іракського студента не герої далекої війни чи персонажі серіалу. Навряд він говорив з ними про війну в Іраку. Він зізнається, що мало кому довіряє. Інколи розкриває якусь частину своєї таємниці, щоб перевірити, чи зрадять його нові знайомі, розкривши секрет.  Я не обіцяю мовчати. Я обіцяю не називати його ім’я.

Ми повертаємося додому о 4-тій ранку. За кілька годин мені в аеропорт. О сьомій ранку його старенька мама – вдова партизана й політдіяча – вже приготувала мені на сніданок яєшню і літр сметани із хлібом. Він мовчки чекає поки я поснідаю. Я сита розмовами. Прошу вибачити і з поваги роблю ковток соку.

“Вчора ми так довго сиділи й говорили, що коли прийшов додому мав ще  півгодини ходити по кімнаті:  боліли суглоби”, – підводиться він. Боліли суглоби? Я пригадую: три поранення в одному бою.  Плече, передпліччя, ключицю. В одному з. 

Війна в Іраку скалічила мільйони життів. Сотні тисяч втратили життя, загинули під час облоги міст, під час рейдів і зачисток, померли через радіактивну зброю, яку армія США використовували під час боїв за Фаллуджу. Зізнаюся, з ним я не надто багато говорила саме про це.  Я не приїхала звинувачувати чи захищати. Я приїхала ставити питання й озвучувати чужі відповіді.

5000 убитих американських солдатів не порівняти з 122 тисячами загиблих іракців – остання цифра суттєва зменшена. Цивільне населення гинуло не лише в терактах, а й з вини військових США. Їх не повернути. Він – сидить навпроти. Ця історія не про жертву. Ця історія про переможця і про перемогу.

“У мене три любові: моя собака – вона загинула, мій комп’ютер і мій пістолет, який не раз рятував мені життя,” – говорить він ніби сам з собою, паркуючи авто.

Він  старший за мене на рік. Майже ровесник. Мій і більшості моїх друзів. Про бої у Фаллуджі я робила телевізійний сюжет. Тільки починала працювати. Дуже старалася, звіряла цифри інформаційних агенцій, аби не помилитися у кількості загиблих. Загиблих було чимало. Віддивлялася відео перед монтажем і бачила тіла іракців й американський спецназ. На відео не було видно їхніх облич, не було видно, що по той бік екрану – мої ровесники. Всі знають, що в армії служать молоді хлопці. Не про це думаєш, коли треба вчасно змонтувати півторахвилинний матеріал. Не всі думають, що ветерани – теж молоді хлопці.

Він сором’язливо каже, що не вміє плавати і боїться води, хоча для відпустки орендував будинок на березі моря. У відпустку він збирається наприкінці осені. На його нинішній роботі все  планують заздалегідь. Він звик, що завтра може не бути. Нинішня офісна робота геть нецікава і не здається важливою. Повертатися до армії він не хоче: “Когось можуть відправити у Німеччину чи Японію – сидіти на військовій базі. Мій шлях один – в Афганістан, бо я знаю перську. Не так давно там загинув один з моїх приятелів, з яким я служив тут. В Афганістані я б отримував двадцять тисяч доларів на місяць, але навіщо мені гроші? Мені не потрібен будинок в Беверлі-Хіллз. Навіщо? ”

“Вибач, я не допоміг тобі дістати валізу з багажника. Розумієш, це професійне. Охоронцям заборонено носити багаж клієнтів. Коли руки зайняті – не відреагуєш на загрозу,” – каже від перед прощанням і просить передзвонити з Багдада й берегти себе. Який Багдад пригадує він? Можливо,  ще той – часів облоги Садр-сіті.

У Багдаді я зустріну геть іншого Його. Того, хто розповість, яким жахіттям був прихід армії США, того, чий брат загинув у теракті на базарі, того, хто втратив  під час американського рейду 17 близьких родичів, того, чийого брата викрали від час війни й так і незважаючи на сплачений викуп не повернули, того, чия сестра померла від раку через фосфорну зброю, того ровесника, який розповість, як війна позбавила його юності. Ця ж історія не про жертву цієї війни. Це історія про її переможця.

sadr2

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: