бейрут. вхід тільки для сторонніх

10 Nov

Image

З ввічливості танцювати на столі, з примусу гучно святкувати до ранку. Як мені пояснюють: війна тут тривала так довго, от і святкують відчайдушно.

 “Чиї ключі?”- офіціант вибиває ритм в’язанками ключів від автівок, загублених під час танців. Власник одного крокує до припаркованої машини через весь квартал, забравши з собою повну склянку віскі. Не опускаючи її проїжджає через черговий блокпост.  “Це ж Бейрут!” – не забуває додати поки у склянці дзеленчить льод. Гучні вечірки (можна й щодня), золоті пайєтки та завузькі вечірні сукні на місцевих жінках. Жінках неймовірно красивих, настільки, що чоловіки-іноземці починають говорити пошепки, ніби виправдовуючись за те, що виділяють ліванок серед інших. Забагато непотрібної їжі на столах, частина якої, здається, прямує одразу у смітник, Хамра і трохи Джемайзех, а головне гордість, з якою ведуться розмови про те, як бейрутці уміють святкувати, – це такий самий “маст”, як Чорнобиль і копанки для іноземного журналіста в Україні, як купання в ополонці, напівоголені українки на підборах, як холодець, кров’янка і салат під шубою (з обов’язковим “так, смачно”, бо не зрозуміють). Image

“Бейрут неймовірно дорогий. Не можу зрозуміти, як люди можуть дозволити собі усі ці святкування щоночі?”
“Принаймні молодь воліє жити з батьками, а всю зарплатню витрачає на вечірки”. Image

Бейрут для регіону –  мов Москва для пострадянських мешканців у середині дев’яностих. Місто, де все найкраще, найяскравіше, де треба бути. Про Бейрут мені говорили безперестану, як про щось най-най-… Напевне тому їхала сюди з очікуваним упередженням.  Все ж я не одна з тих, хто поки не може збагнути, а як ще бейрутці проводять час, аби не споживати, хай і роблячи це гучно, з друзями, родинами, підкреслюючи своє захоплення

 Image

“Бейрут – не арабське місто”, – говорять одні, “ми – фінікійці”, – кажуть інші. Так-так, тут серед нас є португальський фотограф, який шукає спільне фінікійське минуле, бо в європейського середземномор’я куди більше спільного з Ліваном, аніж зі скандинавами. 
“Але я люблю арабські міста”, -говорю непевно, щоб  не звучати  так, як іноземці, котрі в Україні висловлюють захоплення усім пострадянським, російським, слов’янським. Можна ж і образити.b8

Я тут геть недовго, щоб робити висновки, особливо на тлі  сентиментального ставлення й ірраціональної любові до решти міст в регіоні: Каїра, Аммана, Багдада, Тегерана. Вважай це просто враження. Просто дивуюся, бо Бейрут –  чи не перше місто, яким так важко зачаруватися з першого погляду, хоча для цього є всі потрібні атрибути. Місто, яке дає зрозуміти, що не прийме тебе одразу: бари, ресторани, вечірки, красиві жінки, а до цього ще усі принади класу віп. Цього -скільки завгодно.  Пройди перший раунд, розплатися… 

Чи просто не треба докладати зусиль? Саме тому “вішаю усіх собак” на котів, яких тут тримають чи не в кожному домі. Ось воно місце, де живуть усі арабські коти. Звісно,  перебільшую. Але в місті, де все найкраще, перебільшувати дозволено. Та все занадто просто: просто я маю щодня шукати інший дім без кота. А ще – шукати інший Бейрут без Хамри і Джемайзех – районів, де уздовж дороги самі бари й ресторани: вигадливі, голосні, велелюдні, веселі. Я ж знаю, що в другому раунді  є й каїрські кав’ярні просто неба, де можна тихесенько годинами сидіти за чаєм та кавою.  Шукаю той Бейрут, де в гості ходять без попередження, ходять не на обіди й вечері, а так – забігти, привітатися й лишитися на цілісінький день, щоб не святкувати завершення війни, яка невідомо коли закінчилась, а для когось триває досі. Image

Шукаю Бейрут, де на море приходять  з самого ранку – посидіти на камінцях. От тільки, як же ж упіймати ранок, якщо ніч триває до шостої.  Та варто спробувати і оминути  усі кав’ярні, окрім Radio Beirut –  єдиної у світі, в якій креативність позначок в туалеті не заплутує.  ImageImage

Хоча, здається, ось-ось знайду свій шлях. Тільки б встигнути допоки не загорілися “вогні великого міста”. Треба дочекатися маршрутки, водій якої пригальмує, щоб через вікно покликати знайомого у вуличній кав’ярні, аби той заварив йому склянку Image

Взагалі-то я в Бейруті, щоб нарешті знову вчитися і слухати лекції.  Хоча б тиждень-другий, звісно, не полишаючи решти справ і матеріалів, залишати і час від часу повертатися  в екпериментальну школі мистецтв, куди може приїхати кожен з будь-якого куточка світу. Без стипендій, без іспитів, без диплома та відповідної спеціалізації.  Щоб почути про наболіле:  Адама Кертіса.  “Культовий” – жахливе слово, але в його випадку так і є Кертіс – журналіст Бі-Бі-Сі, яким так захоплюються сучасні митці. Великий і могутній, що поєднав світи, завдяки кому Massive Attack  заспівали “Всё идет по плану”. 

Мене ж цікавить інше. Наприклад, “Desperate Age of Now”. Найбільше – “як побудувати діалог між сучасним політичним репортажем та мистецтвом”. Адже (цитую): “У часи непевності журналістика та мистецтво кожне у власний спосіб намагаються збагнути, що коїться у світі протягом останніх двадцяти років телевізійна журналістка перетворилася на лавину зафіксованих фрагментованих моментів, які мало пояснюють, що відбувається насправді.” Документальні фільми Адама Кертіса вивчають, як справді працює влада у сучасному суспільстві, додаючи до звичних політичних інституцій науку, піар, інформаційні технології, фінанси, бізнес и психологію”. Image

Але про Кертіса, Ганс Ульріх Обріста, а також чорно-білу робочу дошка дизайну Лайяма Гілліка, на якій з чорного боку розклад, а з білого – екрен для проекцій,  – буде геть інший допис, з якого розпочну нотатки про геть інший досвід перетину світів і сфер, в одній з який я абсолютний невіглас. Але “не знати” виявляється дуже цікаво й приємно.

p.s. мені ж підтвердили: справді, пройти в другий раунд складно, це може зайняти місяці, але він – є

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: