My head is full of unnecessary knowledge. In Tehran airport one can use the Internet just if he has a local mobile number. In Cairo the wifi just pretends to work. At Istanbul ‘Ataturk’ the best tables with plugs are at Starbucks, close to the Gate 42. In Dortmund there is no wifi in the non-Schengen terminal even if you paid for it 3 euro and was ensured it should work. In Paris Charlie de Gaulle there is no luggage storage. In the Munich airport one can get a free coffee and a the Wall Street Journal copy. In the Yerevan airport cognac is better than elsewhere in the city. Continue reading
непросто сто
6 Sep
Моя голова переповнена непотрібними знаннями. Як от про те, що в аеропортах Тегерана і Стамбула до інтернету можна підключитися тільки маючи місцевий номер телефону. В каїрському wi-fi оманливо не працює. У Дортмунді – немає сигналу в зоні для польотів поза Шенгенською зоною, навіть якщо ви заплатили три євро за картку, котра б мала працювати у всіх терміналах. У Старбаксі в аеропорту «Ататюрку» можна знайти письмові столи з розетками. У мюнхенському – можна взяти безкоштовну каву та копію the Wall Street Journal. У паризькому Шарль де Голль у жодному з терміналів не можна зберігати багаж. В аеропорті Єревана коньяк кращий, ніж де-небудь у місті. Continue reading
Invisible Solitude
3 Sep
Cьогодні о 2:47 ночі мені зателефонував хлопець з андеграундної антиглобалістської туніської культурної ініціативи, щоб підтвердити зустріч, таким чином відповівши на запит. Говорив він російською з акцентом і з подивом запитав : “А Вы уже спите? Мы просто только освободились.” Continue reading
ANA ANDI RENDEZ VOUS
2 SepМаленькі дива не стаються. Їх треба робити самотужки. У мене ж рандеву із Рідою Дікі, котрого тут хоча знають, але не всі. Є так багато людей, який мені щастить зустріти – режисери, музиканти, блогери, комп‘ютерні гіки, активісти, рідше політики, частіше – політичні аналітики, просто надзвичайні люди, історичні фігури і їхні нащадки. Є чимало важливих історій про які я хочу написати – про тих, «хто бачив смерть», про тих «хто відчув запах тюремної кімнати», про права людини, права жінок, права робочих, права меншини, політиків, які порушують усі вище перераховані права. Інколи ж є щось ірраціональне й позасвідому у доборі героїв, які видаються важливішими за інших, коли здається, що весь сенс у тому, щоб закільцювати. Ріда Дікі автор одного з хітів ще у вісімдесяті одразу після революції в Тунісі написав цю пісню про рандеву з весною. Можливо арабською – кому як зручніше. Continue reading
Порятунок на даху старого Туніса / A Hope on the Roof and a Hope on the Water
1 SepЦього разу я взяла із собою камеру, щоб зняти трейлер для невеличкого фільму, а може й увесь фільм. Виходячи з дому я тягну і її, і всі об’єктиви, а ще підзарядки й таке інше. (Ха, туніські тінейджери-злодюжки навіть і не уявляють, що найцінніше зберігається в моїй залатаній брудній торбі). Добре, що накрутіші люди в цьому місті – блогери й журналісти з http://www.nawaat.org – однієї із наперших і найцікавіших арабських блогерських платформ,
прийняли мене як свою, тож я час від часу використовую їхній прекрасний офіс із синіми дверима і кольоровими кахелями, де розвішані дотепні плакати й постери на захист свободи слова, які вони придумали свого часу самі.
самовпевненість проти самоцензури
31 AugСамовпевненість – найбільший гріх. Щойно вдалося уникнути пограбування у симпатичному районі Туніса з гарними маєтками і навіть поряд однієї з резиденцій президента. Від тінейджерів, котрі хотіли силою відібрати телефон мене порятував старий садівник з багетом у руках і на велосипеді. Тож хлопці втекли хіба відірвавши ручку на сумці. Continue reading
Solidairitee Tunisie – Ukraine
30 Aug
З туніською художницею Лейлою ми мали поїхати до неї додому, щоб подивитися на її інсталяцію, котру вона робила після революції – інтерактивну мапу, на якій громадяни Тунісі, які 50 років жили без справжніх виборів, мали якось розмістити сотні партій, які відновилися і з‘явилися після революції. Але замість цього ми поїхали в магазин шукати лінійку. Сьогодні суддя виступив із звинуваченнями художникам Mohamed Ben Slama та Nadia Jelassi. Їхню виставку нещодавно назвали порнографічною, а отже вона ображає почуття вірян. Continue reading
Моя неспражня туніська мовчанка / My Fake Tunisian Silence
29 Aug
Для того, щоб щось написати, треба щось побачити, а ще – трохи мовчання. Якби в електричці, яка везе мене із району Карфаген-Ганнібал, де мене завдяки спільній подрузі (до речі українській) прихистив один із найвідоміших туніських та загалом арабських блогерів, котрого журнал the Foreign Policy разом із Навальним та співзасновником WikiLeaks the 100 Global Thinker 2011 помістив на 24-ту позицію… Continue reading
Uniting Arab Lands
27 Aug
Перетнувши майдан Тахрір, де немає світлофорів, тягнучи за собою 20-кілограмову валізу з відламаним коліщатком у годину пік, розумію, що каїрську місію виконано. Минуло трохи менше трьох тижнів від початку мандрівники. Рамадан завершився позаминулої суботи. Я ж чомусь продовжую жити не вживаючи їжі до заходу сонця. Численні чаї з м’ятою і шипшиново-лимонні соки не рахуються. П’ють їх у численних “агвах” – вуличних кав’ярнях просто неба, де всі як один, як тут кажуть, “п’ють кальян’. В останній вечір розумію, що надто довго опиралася. Continue reading
Та, хто вивела всіх на Тахрір
26 AugЩойно зустрічалася із Асмою Махфуз. Саме вона 25-го січня 2011 закликала єгиптян вийти на площу Тахрір. Активістка, лауреатка премії Сахарова. Попри нереальну кількість ідіотських і таких знайомих звинувачень вона не має дорогого авто, не живе життям “українського депутата”, не намагається “капіталізувати” свою популярність. Continue reading
featured post
-
Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом
“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, […]
-
ровесник-ветеран
“Того дванадцятирічного снайпера “Аль-Каїди” я забив мало не до смерті. Звісно, снайпер з нього був нікудишній. Не знаю, чи він розумів, і чи колись усвідомить, що робить. Не знаю, що з ним сталося потім. Затриманих терористів ми мали передавати іракському суду. Коли я віз одного з місцевих ватажків “Аль-Каїди”, той пропонував 40 тисяч доларів, якщо […]
-
чому я боюся повертатися до нью-йорка
– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 […]
-
амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти
– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся. -Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся. У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися […]
-
Invisible Solitude
Cьогодні о 2:47 ночі мені зателефонував хлопець з андеграундної антиглобалістської туніської культурної ініціативи, щоб підтвердити зустріч, таким чином відповівши на запит. Говорив він російською з акцентом і з подивом запитав : “А Вы уже спите? Мы просто только освободились.”
Gallery
So Far, So Close 