Маленькі дива не стаються. Їх треба робити самотужки. У мене ж рандеву із Рідою Дікі, котрого тут хоча знають, але не всі. Є так багато людей, який мені щастить зустріти – режисери, музиканти, блогери, комп‘ютерні гіки, активісти, рідше політики, частіше – політичні аналітики, просто надзвичайні люди, історичні фігури і їхні нащадки. Є чимало важливих історій про які я хочу написати – про тих, «хто бачив смерть», про тих «хто відчув запах тюремної кімнати», про права людини, права жінок, права робочих, права меншини, політиків, які порушують усі вище перераховані права. Інколи ж є щось ірраціональне й позасвідому у доборі героїв, які видаються важливішими за інших, коли здається, що весь сенс у тому, щоб закільцювати. Ріда Дікі автор одного з хітів ще у вісімдесяті одразу після революції в Тунісі написав цю пісню про рандеву з весною. Можливо арабською – кому як зручніше. Continue reading
featured post
-
Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом
“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, […]
-
ровесник-ветеран
“Того дванадцятирічного снайпера “Аль-Каїди” я забив мало не до смерті. Звісно, снайпер з нього був нікудишній. Не знаю, чи він розумів, і чи колись усвідомить, що робить. Не знаю, що з ним сталося потім. Затриманих терористів ми мали передавати іракському суду. Коли я віз одного з місцевих ватажків “Аль-Каїди”, той пропонував 40 тисяч доларів, якщо […]
-
чому я боюся повертатися до нью-йорка
– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 […]
-
амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти
– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся. -Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся. У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися […]
-
Invisible Solitude
Cьогодні о 2:47 ночі мені зателефонував хлопець з андеграундної антиглобалістської туніської культурної ініціативи, щоб підтвердити зустріч, таким чином відповівши на запит. Говорив він російською з акцентом і з подивом запитав : “А Вы уже спите? Мы просто только освободились.”
Gallery
So Far, So Close 