ANA ANDI RENDEZ VOUS

Маленькі дива не стаються. Їх треба робити самотужки. У мене ж рандеву із Рідою Дікі, котрого тут хоча знають, але не всі. Є так багато людей, який мені щастить зустріти – режисери, музиканти, блогери, комп‘ютерні гіки, активісти, рідше політики, частіше – політичні аналітики, просто надзвичайні люди, історичні фігури і їхні нащадки. Є чимало важливих історій про які я хочу написати – про тих, «хто бачив смерть», про тих «хто відчув запах тюремної кімнати», про права людини, права жінок, права робочих, права меншини, політиків, які порушують усі вище перераховані права. Інколи ж є щось ірраціональне й позасвідому у доборі героїв, які видаються важливішими за інших, коли здається, що весь сенс у тому, щоб закільцювати. Ріда Дікі автор одного з хітів ще у вісімдесяті одразу після революції в Тунісі написав цю пісню про рандеву з весною. Можливо арабською – кому як зручніше. Після стала хітом youtube, котрий був заборонений у Тунісі до 13 січня 2011. Її треба слухати на повну потужність, а найліпше в авто, яке гасає нічним містом. Я ж почула її і переклад півроку тому в свій останній вечір у Аммані, коли все потроху пішло шкереберть. Тоді Туніс видавався таким далеким, але я чомусь не сумнівалася, що дядька у смішних окулярах я таки побачу. Знадобилися навички детектива, щоб роздивитися його ім‘я на плакаті фестивалю в одному з Туніських міст, щоб знайти організаторів, котрі знають його телефон. Доти важливі політичні репортери, активісти, нащадки міністрів і навіть хіп-хоп музиканти Ріду не знали, або ж знали, але й гадки не мали, де його шукати. Та й питати було навіть трохи незручно. Тому, коли я отримала телефон, перебуваючи в улюбленому стані фізичного виснаження, яке робить відчуття гострішими я заледве написала СМС і задзвонила, перед тим ідучи вечірнім Тунісом намагаючись приховати посмішку ідіота, через яку, здавалося, зі мною почали вітатися усі продавці на центральній вулиці Боргіби – місцевому варіанті Єлисейських полів. – Salut, mrs. Ridha, je suis journalist Ukrainienne maintenent à Tunis. J’aime votre music, сomme mes amis Jordanienne et je prepare le sujet de votre pays …. et si nous pouvons avour un rendez-vous?” – Ah, oui madam. A Dimanche, ca marche?… І з Рідою нам є що обговорити, бо є моє покоління, про яке я так багато думаю, аналітики, інтелектуали і справді відомі люди. Але це – інша історія. Хтось з іншого покоління, хто знає, як все було 30, 20, 10 років тому, хто розповість про підпільну культуру, хто не був в середині політичної боротьби, і не був частиною того суспільства… Чесно кажучи все це не важливо. Просто все має закільцюватися. Я їду в Амман за два дні, щоб передати вітання від пані Дікі. Я навіть не знаю, чи передам, бо це Близьких Схід і навіть найближчі друзі тут зникають так швидко, як і з‘являються. Тут за секунду стаєш своїм, а через секунду – знову чужинцем. Тому я навіть не знаю, чи зустріну тих, кому Ріда підпише записаний власноруч диск із двома трекам, що він пообіцяв зробити, посміхаючись такою ж як у кліпі посмішкою. Тому завтра знову ana andi rendez-vous, а значить тунісько-арабською «у мене рандеву». ana andi rendez vous him right now. …there are so many incredible people I am lucky to meet during this trip – directors, musicians, bloggers, journalist, activists, politicians, incredible human and even historical figures and their ancestors. There are so many important stories to write about the people ‘who have seen the death’, ‘who know a prison cell looks like’, about human rights, women rights, poor people rights, working class rights, minorities rights, politicians violating all those rights. But sometimes there is smth irrational and unconscious about meeting particular people who doesn’t seem to be so important. There are moments when it seems a genuine sense of what I do is just to make things connected and rounded. First time I’ve heard this song of this old and cool Tunisian musician a half a year ago in a car Amman during great and exhausting evening right before my departure with enough things went wrong afterwords. It’s a song about the rendez-vous with the spring but now just. (It’s up to everybody to decide). Back then (and it was just half a year ago) Tunis sounded so distant as well as the whole area I didn’t know. Yet still then I didn’t doubt I’d get here – once. Apparently most of the people I met in Tunis don’t really now Ridha Diki or have no idea how to find him. It took some detective work to figure out and get the number. Of course thanks to an amazing chain of coincidences (I usually call them miracles of casual synchronisation). So when I got Mr. Dhiki number late in the evening during the day I ate nothing and slept almost nothing, I’ve reached my favourite level of physical exhaustion which makes the life more sharp and exiting… I could hardly send that SMS and call – Salut, mrs. Ridha, je suis journalist Ukrainienne maintenent à Tunis. J’aime votre music, je prepare le sujet de votre pays …. et si nous pouvons avour un rendez-vous?” – Ah, oui madam. A Dimanche, ca marche?… And there are things to discuss – cause there is a young generation and I talk so much about it, there are incredible journalists and bloggers and lots of others people. This is a very different story – a view from the side, from the other generation, from people who may tell about the underground culture, who were a bit out of the circle… Frankly it doesn’t matter. Things should be rounded. I’m leaving for Amman in few days. but now – I have…J’ai … ANA ANDI RENDEZ-VOUS

Tags: Туніс, Ridha Diki, Tunis