Щойно зустрічалася із Асмою Махфуз. Саме вона 25-го січня 2011 закликала єгиптян вийти на площу Тахрір. Активістка, лауреатка премії Сахарова. Попри нереальну кількість ідіотських і таких знайомих звинувачень вона не має дорогого авто, не живе життям “українського депутата”, не намагається “капіталізувати” свою популярність. Майже дві години ми говорили про те що було, є, і буде, а ще, як протягом цих півтора роки медіа та інші активісти пересварилися. Асма – надзвичайна, приємна і толкова. Та, хто справляє винятково враження нормальної, адекватної, дуже симпатичної і чесної людини. Зранку подумки підсумовувала поїздку до Єгипту і дивувалася, чому так багато багато нормальних людей говорять про одне й те саме і хочуть жити в здоровій країні, але так сильно недолюблюють одне одного. Кожен має щось сказати про іншого. Це стосується не так активістів однієї організації, які раптом пересварилися, а загалом. Журналісти критикують активістів, активісти – журналстів, блогери – середній клас, середній клас – блогерів, художники – правозахисників, ліберальні політики – художників, чоловіки жінок і навпаки.
Щойно закінчила розмову і написала в Фейсбуку про Асму, як ще один супервідомий і суперзайнятий блогер, котрий має кілька сотень тисяч послідовників у Твіттері і з котрим ледь домовилася про інтерв*ю і котрий учора розповідав мені про те саме, що Асма, не полінувався надіслати купу лінків, звинувачуючи Асму в радикалізмі, з її цитатами проти журналістів (як на мене вирваними із контексту). Про це все я ще мушу почитати, а головне – добряче подумати.
Зате хоч місцеві репери – нейморвіно круті хлопці з Arabian Knightz, котрі наступного тижня їдуть до Великої Британії у тур на запрошення Деймона Елборна, закликають до єдності і круто фрістайлять разом. От тільки ці живуть дуже далеко від метро, тож нічне таксі до найближчої станції, аби встигнути на останній поїзд з’їло рештки мого бюджету на Єгипет. Час звідси їхати. Вже завтра Туніс. Правда за планом ще залишені на останок три-чотири-п*ять зустрічей. Планувати тут не можна нічого, окрім часу, коли треба бути в аеропорту. 
So Far, So Close 
Leave a Reply