Archive | October, 2012

Iнш’алла, Сенді

30 Oct

Дедлайн тримає цупкіше за будь-який буревій. А якщо ще 12 000 знаків, та ще й стаття, яка підбила б підсумки усієї виборчої кампанії, а ще кілька героїв, яких я традиційно люблю (я не про Обаму), то ані вітер, ані дощ не відволіче. (Стаття буде в «Українському тижні» в четвер-п‘ятницю).  Та ще й прокинулися українські ЗМІ і навіть французьке радіо (!). Днями той самий дивний вашингтонський юрист, який питав, чи не пишу я для газети «Правда» щось лопотів про те, що якщо людина журналіст, значить точно має вести прогноз погоди. Я відреагувала категорично. Виходить не треба було. Довелося писати й про прогноз погоди, але не тільки. Політичний аспект цієї справи мені цікавіший.   Continue reading

Вашингтон – найважливіший театр світу

27 Oct

– Журналіст? З України? Прівєт, в мене була дівчина росіянка. Знаю, знаю. Росія! Ти пишеш для газети «Правда». – Ні, «Правда» не існує відтоді, як розвалився Радянський Союз. До речі, це було років 20 тому. (З розмови з молодим вашингтонським юристом у кав‘ярні на Dupont circle) Почуваюся у російському фільмі про Америку.   Continue reading

Amman. Part 2: شو – The Question Which Doesn’t Need an Answer [EN]

25 Oct

‘What do you want to listen to?’
‘Him.’
‘Him? There’s only one person who might be called that way. Is it Him?’
‘Yes, it’s Him.’

I am afraid to say anything else in order not to offend my friend again. For example, because I’ll exchange a conversation about Bob Marley quotes correspond to the life of contemporary Jordanian peasants or a discussion about creating an online codex of Jordanian anarchists for a walk in the night with the dogs.  So we agreed: as of now, the only way I can be forgiven is – if I bring Bob Dylan to Amman. I hope by now that the old man won’t live long enough for me to have to apologise that way. Continue reading

Amman. Part 1: Where All the Arab Black Cats Live. [EN]

24 Oct

“This time, I really don’t know when I’m coming back.”
“You always say that, and then you come back.”     

This ‘always’ is what I deprive myself of, and what I so much appreciate finding elsewhere – continuity. My continuity is in walking Yart and Kebride (which means ‘match’ in Arabic) somewhere at around two in the morning, especially since I managed to cope with them on my own. Although Kebride thanked me with eating my slippers, that I gained back with such a battle from the Egyptian minibus driver. Continuity in the fact that at exactly four o’clock, Zulu, the only cat in the world to which I am not allergic, climbs onto my sofa in the open air.

“You really aren’t allergic? That’s just more proof that he is a devil. You know that there are no black cats in Arab houses. It’s more than superstition. People here sincerely believe that a demon lives within these creatures.”
“Waheed, if black cats are not kept in the homes, then where have they all hidden themselves? Is there somewhere a place where all the Arab black cats live?”
“You know, I think about this place myself.”  20121024-163419.jpg

Continue reading

Cоціальні метромережі

24 Oct

Image

Я обожнюю Вашингтон. Мені достатньо, що у ньому в метро є ескалатори, а значить позичену валізу не треба тягнути численними сходами марно сподіваючись, що принаймні один з ліфтів працюватиме. Ні, Нью-Йорк місто старе. У метро тут сходи й пацюки. Але на постійних переходах між гілками розумієш, що всюди є хтось, хто допоможе. Якщо десь на Близкому Сході це водій маршрутки, то в Нью-Йорку свої типажі.

– «Мем, дозвольте допомогти?» – звертається морський піхотинець, який іде розважливою ходою. «Вам пояснити, куди далі йти? З України? Журналіст? Як цікаво. У нас тут у кількох метрах пункт набору в армію – обов‘язково приходьте.» Не знаю, не знаю, чи буде їм від мене якась користь.
– «Ось, потримай» – вручає свій величезний барабан і стільчик ударник з довжелезними дредами, який щойно вигравав чудові ритми прямісінько на платформі.Сам же бере мою важкезну валізу і з валізою долає чотири лінії сходів. Continue reading
Aside

зворотній бік зворотнього боку

22 Oct

“Моя колишня дівчина, ми зустрічалися, коли вчилися у коледжі… Журналістка, знаєш, вона загинула у Сирії цього року – Мері Колвін… Власне в останній її приїзд до Нью-Йорка ми сиділи у цьому пабі в Трайбеці”, – говорить мені старий політтехнолог, який робив минулу кампанію Обами, а на цих та минулих виборах консультує українські політичні партії. Знаю, звісно ж, знаю. Як не знати найкращу з останніх. “Коли вона приїздила, я сказав своєму малому, що прийде моя стара подруга, але вона ніякий не пірат – просто у неї немає одного ока. Ми лишалися дуже близькими друзями, вона завжди зупинялася у в нас. Коли її поранили у Шрі-Ланці, казав лікарям, що я її брат. Ми були шоковані, коли вона загинула. Шоковані, але не здивовані.”  Continue reading

Aside

пояснення, а не дублікат

19 Oct

От щойно на мене мало не впав вогнегасник. Пролетів у кількох сантиметрах, тільки-но я почала писати оду кав’ярні де просиділа останні кілька годин. Як не любити місто, в якому, на питання “де у вас вбиральня” власник відправляє тебе на вулицю, показує на сходи, що ведуть у закидану майстерню, яка насправді виявляється студію, де висять його картини. У ній можна залишитися самій – ось такий він рівень ньюйоркської довіри.   Continue reading

From Global Village

17 Oct

20121017-152415.jpg

– Наталю, я дуже пишаюся Бараком, – і далі пише мені Мішель Обама у черговому листі зі штабу.Я теж, думаю я, засинаючи під час дебатів не так через акліматизацію, як кілька безсонних ночей доти, попри те, що мої господарі – франко-венесульсько-білоруська пара фотографів галасливо реагує кожну ремарку. Так, дебати – це як футбол, вірніше бокс. Обама з Ромні справді переминалися в студії, немов на ринзі.  “Нумо, вріж-вріж йому”, – кричить Матьє. Господарі мої правильніше не буває. Їхня правильність вимірюється стосом Нью-Йоркерів у туалеті, а також доставкою газет і журналів додому. Про яку смерть друкованих видань може йтися.
Continue reading

чому я боюся повертатися до нью-йорка

15 Oct

– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 доларів на їхню виборчу кампанію, нагадуючи про уміння технологій автоматично генерувати ім‘я виборця не тільки на початку, а у найдоречніших місяцях прес-релізів від передвиборчого штабу. Я згадала, як отримувала усі ці стоси листів, коли висвітлювала вибори Обами у 2008-го. Тоді й вирішила – щоб не трапилося, висвітлюватиму усі американські президентські перегони до кінця свого життя. Continue reading

Солдати мистецтва, єднаймося!

13 Oct

“Друже, вибач, що так і не прислав своїх текстів”, – пише мені Малік з туніського гурту «Армада Бізерта». Я жу мушу зібрати все до купи, бо вже дедлайн, а я нарешті доробила цей текст/фото/профайл, що вже скоро вийде друком, і певно буде найполітичнішим із усіх привезених матеріалів. “Пробач, що не прислав тексти, але я дуже-дуже втомився. Ми щойно із Бейрута. Просто мушу тобі сказати, що там зустрів Тарека із Far3i, про котрого ти так багато розповідала. Справді, як ти й казала, ми мали познайомитися. Ми вирішили зробити щось разом.”

– Тареку, – пишу я в Амман. – Малек сказав, що ви зустрілися з Армадою?
– О, Армада грандіозна! Ти направду казала, що ми маємо познайомитися. 

Кожному із них я справді говорила, що з усіх музикантів, яких я зустріла, ці двоє мають знайти одни одного. Такі хвилини попри, дедлайн і купу справ, неймовірно красиві і трохи дивні. Continue reading

%d bloggers like this: