Я обожнюю Вашингтон. Мені достатньо, що у ньому в метро є ескалатори, а значить позичену валізу не треба тягнути численними сходами марно сподіваючись, що принаймні один з ліфтів працюватиме. Ні, Нью-Йорк місто старе. У метро тут сходи й пацюки. Але на постійних переходах між гілками розумієш, що всюди є хтось, хто допоможе. Якщо десь на Близкому Сході це водій маршрутки, то в Нью-Йорку свої типажі.
– «Мем, дозвольте допомогти?» – звертається морський піхотинець, який іде розважливою ходою. «Вам пояснити, куди далі йти? З України? Журналіст? Як цікаво. У нас тут у кількох метрах пункт набору в армію – обов‘язково приходьте.» Не знаю, не знаю, чи буде їм від мене якась користь. – «Ось, потримай» – вручає свій величезний барабан і стільчик ударник з довжелезними дредами, який щойно вигравав чудові ритми прямісінько на платформі.Сам же бере мою важкезну валізу і з валізою долає чотири лінії сходів.«Ти що пісок з Аммана за собою тягаєш?» – перепитує Деніель. Ще один типаж – бруклінець у капелюсі й на велосипеді. Здогадався. Ще тоді, коли миттєво відреагував: “Я так розумію, з усіх країн, де тобі довелося побувати, існує якийсь міфічний схил в Аммані, який і є найкращим місцем на планеті”. Деніель займається «розумним плануванням публічного простору», а у вільний від роботи час комунікаціями для руху Occupy Wall Street.«Щось ти надто критично налаштована до соцмереж?»
«Я? Та я ж Фейсбук-залежна, як мінімум. Постійно щось пишу.»
«А в чому проблема?»
“У тому, що це профанація реальності, і замість того, щоб жити, спілкуватися час іде на віртувальне спілкування, а ще задоволення власного его».
“Ну то й що, що віртуальне, а хіба друковане слово не віртуальність, хіба газети, книги не така сама умовність…»
Далі розмова ведеться про те, що ми всі тепер належимо «digital tribe», незалежно від країни походження. У Нью-Йорку користь від Твіттер, 4 Square не обговорюється. Європейці вважать, що дивитися у Фейсбук і писати в Твіттері неймовірно неввічливо. Тут тебе тричі тегають під час розмові – двічі у Твіттер, раз у Фейсбуку, ще раз в Інстаграм. Чого ж дивуватися, що написання і читання власних твіттів під час перегляду президентських дебатів для представників «digital tribe», а якщо простіше Інтернет-користувачів, на якийсь час видається важливішим за те, про що говорять кандидати в президенти… Але про це ось тут: http://blogs.pravda.com.ua/authors/gumenyuk/5086e3234a0c1/
So Far, So Close 
Leave a Reply