Archive | September, 2012

як не вийти заміж за старого бійця вільної армії сирії

28 Sep

Я розшифровую інтерв’ю з одним із старих бійців Вільної Армії Сирії:

– Наталія,так? Перед тим, як розпочати, можна я поставлю питання?
– Звісно.
– Ти втрачала кого-небудь колись? Втрачала назавжди? Так, щоб не повернути?
– Так.
– Розкажи, як це було? За яких обставин? Пригадай. А що ти відчувала ? Ти можеш згадати це відчуття втрати? Відчула? А тепер уяви переживати таке кожні десять хвилин. Це наше життя зараз. А тепер можемо починати розмову…  Continue reading

Generation Arab Spring. Jordan. Esquire

23 Sep

амман-і-я 2: شو – що? питання, яке не потребує відповіді

22 Sep
– Яку тобі пісню поставити?
– Постав, Його.
– Його? (пауза). Є лише одна людина, яку можна так назвати. Це Він?
– Так, Він.

Я боюся сказати зайве, бо раптом мій добрий друг, названий вже містером Дотепність, знову на щось образится. Наприклад, на те, що посередині дискусії про створення онлайн кодексу йорданських анархістів я переберуся з другого на перший поверх, а розмову про те, наскільки цитати Боба Марлі пасують до життя сучасних йорданських селян, проміняю на прогулянку з собаками серед ночі. Ми домовилися: відтепер мій єдиний спосіб вибачитися – привезти в Амман Боба Ділана. Сподіваюся, що до того часу, як мені доведеться вибачатися, Він не протягне.   Continue reading

амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти

20 Sep

 

– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся.
-Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся.

У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися із ними обома. Хай Кебріде й віддячив мені наостанок з’їденими капцями, які я з таким боєм відвойовувала у водія єгипетської маршрутки. Постійність у тому, що рівно о четвертій на мій диван просто неба вилазить Зулу, – єдиний кіт у світі, на якого у мене немає алергії.
– Справді немає? Це ж ще один доказ, що він диявол. Ти знаєш, що в арабських оселях чорних котів немає. Це не просто забобона. В нас щиро вірять, що саме всередині цих істот живе демон.
– Вахід, якщо чорних кицьок не тримають в хатах, то куди ж вони всі діваються? Значить десь має бути місце, де живуть всі арабські чорні коти?
-Знаєш, я сам весь час думаю про те й це місце.  Continue reading

Thank You. شكرا [EN]

19 Sep

شكرا, thank you, my dear Arab friends for helping me survive this night. From Jordan to Egypt, from Tunisia to Mali. Even my Mauritanian friends Muhammed Muhammed, شكرا , just for posting your comment around 6:15 am. Otherwise my high fever wouldn’t let me stay awake and edit that article. I knew it wouldn’t be particularly good, but I was writing it with an only intention: to let them know that the whole ‘Muslim world (what’s that? as if somebody apart from the Pope still uses a term ‘Christian word’) is not set on fire because of the stupid movie. Continue reading

CПАСИБІ. شكرا

19 Sep

Спасибі, мої арабські друзі, за те, що допомогли протриматися цю ніч. Від Йорданії до Єгипту, від Тунісу до Малі. І навіть мавританцю Мухамеду Мухамеді з Нуашкота спасибі, що відреагував на подяку о 6:15 ранку.  Інакше б я не протрималася й недоредагувала ту статтю. Спасибі за відповіді на запити о 2-ій ночі, тоді як я намагалася вас перехитувати, повідомивши, що мій дедлайн спливав не сьогодні, а ще дві доби тому – у неділю, в крайньому випадку  в понеділок уночі.Спасибі за одночасні дзвінки у Скайп майже о другій – із Каїра та Берліна і з повідомленнями: «любий друже, а ще не пізно? Я трохи забарився».   Continue reading

Istanbul. Killing Me Softly

18 Sep

Я маю вийти на 54-ій зупинці. Час подорожі вимірюється трафіком. Пауза вимушена. Тому сентиментальні оповідки про сім схилів Аммана, героїчні – про так званих бійців Вільної сирійської армії, драматичні – про те, чому я так і не наважилася запитати у жінки, яка досі називає убитого невідомими рік тому Джуліана Мер-Хаміса – одного із засновників thé Freedom Theater у Дженіні ні слова про Джуліана, хоча ми просиділи із нею увесь вечір разом, і я переглянула всі її фото на Фейсбуку, зачекають. Так само, як і анекдоти переказані Славоєм Жижеком про цей же театр. 150 км, 4 години 15 хвилин – саме стільки зайняла дорога з аеропорту Ататюрк на самому заході Стамбула до майже найсхіднішої точки на іншому березі міста, де мені так гостинно надали прихисток на цей транзитних період перед остаточним поверненням.
Continue reading

Singing in Arabic

15 Sep

Я не говорю арабською, але виявилося можу співати арабською, коли вони грають вживу.  [youtube.com/watch?v=6HqHdBlQEe8]  Це дуже дивне відчуття – бути,здавалося б, у чужому місті, де загалом провів якихось два з половиною тижні. Прийти на концерт улюбленої групи із сусіднього Бейрута – такої відомої тут і геть незнаної вдома тоді, коли знову випав шанс приїхати в Амман. Continue reading

The Hitchhiker’s Guide To Jenin. Автостопом довкола Дженіна

13 Sep

Є щось бридко несправедливе в тому, я змогла поїхати в Дженін, до якого нікому з українців не має діла, тоді як мої палестинські друзі з Йорданії  мріють пpo свою обіцяну землю, aлe змушені заздрити, бо дорога в Палестину нащадкам біженців закрита. Є щось хворобливо несправедливе в тому, що я маю можливість пройти чекпоінт Джеламі, щоб знову перейти на підконтрольну Ізраїлю територію, яка усього в кількох кілометрах від Дженіна, тоді як палестинці, які знають ці місця,  чиї старі будинки видно ген за КПП, можуть хіба про це мріяти. А діти вихідців з Хайфи, до якої година їзди, уперше побачили море під час гастролей у Фpанцiї.  Continue reading

Surrounded Yet Not Surrendered

11 Sep

Я б написала про Палестину, потрапивши куди розумієш, чому цей шмат землі нікому не дає спокою і не тільки тому, що це одна з найкрасивіших арабських країн, де мені довелося побувати. Я б написала про дивовижний The Freedom Theater – театр в таборі біженців у Дженіні. Я б написала про Захарію Зубейді – одного з засновників театру, останнього з дітей Арни, у минулому лідера Бригад мучеників Аль-Акси, котрий склав зброю, бо мистецтво потужніше за будь-яку зброю, і разом з геніальним ізраїльським актором Джуліаном Мер-Хамісом, сином однієї найважливіших ізраїльських право захисниць Арни Мер-Хаміс, створив цей театр. Continue reading

%d bloggers like this: