CПАСИБІ. شكرا

19 Sep

Спасибі, мої арабські друзі, за те, що допомогли протриматися цю ніч. Від Йорданії до Єгипту, від Тунісу до Малі. І навіть мавританцю Мухамеду Мухамеді з Нуашкота спасибі, що відреагував на подяку о 6:15 ранку.  Інакше б я не протрималася й недоредагувала ту статтю. Спасибі за відповіді на запити о 2-ій ночі, тоді як я намагалася вас перехитувати, повідомивши, що мій дедлайн спливав не сьогодні, а ще дві доби тому – у неділю, в крайньому випадку  в понеділок уночі.Спасибі за одночасні дзвінки у Скайп майже о другій – із Каїра та Берліна і з повідомленнями: «любий друже, а ще не пізно? Я трохи забарився».  Спасибі за можливість проконсультуватися і перепитати щось о 4:30, і о 5:30.  Спасибі за прислані з Пальми-де-Майорки біографії батька-міністра  десь у той самий час, бо справжні друзі попри відпочинок і в четвертій ранку допоможуть.

 

Найбільше спасибі за побажання, підтримку і прислані мелодії єменського блюзу, берберського-кельтських наспівів, і cеред них ізраїльського контрабасиста Avishai Cohen.

Спаcибі за моїх вічних туарегів, які нагадують про себе за кілька хвилин до того, як несподівано з’являється  старий знайомий з Малі, котрий раз на півроку регулярно перепитує: “Щось сталося?  Чому не спиш?”

 

Cпасибі за те, що не забуваєте нагадувати, як звучить пустеля там, де вже починається вода:

Спасибі за мить, коли від усих цих повідомлень мій старенький нетбук зависає, і усі ці композиції грають одночасно мелодію відтепер нашого спільного світу.

Спасибі за попередження майже о шостій про те, що найкращий туніський сайт, сайт моїх друзів Nawaat.org атакували хакери, написавши неправдиве повідомлення, що «Один з репортерів видання загинув. Підпис: Бен Алі».  Якби ви не були десь у мережі о цій годині,  то  я б навряд чи змогла написати ще слова,  хай навіть  нас секунду припустивши, що це могла бути правда.

Спасибі за те, що близько 5-ї можете відреагувати і подякувати за «схоплені моменти тиші»  «silent and nice as a stingray»  – щоб це не означало. Тобто за фото, відправлені мною ще тиждень тому.

Спасибі, що не даєте задрімати о 3-ій, привернувши увагу терміновим проханням допомогти знайти «найдешевший квиток з Аммана до Каїра, бо у Тебе в цьому певно більше досвіду». Справді, трохи є.  Я ж краще відволічуся від уже задовгої розмови із коптом про їхні страхи після цього ідіотського фільму,  про який я й пишу статтю. Краще я пошукаю квиток,  пригадуючи про акції Бейрутських авіаліній. Зате промовчу про спільного знайомого, який має гарного друга-хакера (цей на нашому боці), котрий, як мені розповідають, може хакнути сайт будь-якої авіакомпанії. Хай він залишиться моєю власною мрією.

Спасибі за цитату Мішеля Фуко о 6-тій, у якій йдеться, «що археологія наших думок доводить, що людина – винахід останнього часу, а значить істота недовготривала».

За те, що  можете розсмішити о 7-ій сумним повідомленням про  «пакистанського чоловіка, котрий помер, вдихнувши їдучий дим палаючого американського прапора,  який сам підпалив на антиамериканській демонстрації». У всьому винні китайці, які виготовляють  синтетичні стяги усіх країн світу.

Наступного разу я теж спробую жити за іншим, вашим графіком. Справа не в Рамадані. Я ж сама люблю слухати намаз о 2:45 і дочекатися вранішнього  о 4:30, бо тоді він звучить геть інакше, особливо, коли мечеть –  на схилі навпроти.  Хай я майже не вживаю алкоголю, та мені подобається  спостерігати,  як танцюють склянки з віскі  та араком під акомпонимент муедзина.

Наступного разу вам не доведеться дорікати мені о 5-тій ранку, що я «надто лінива і хочу  спати, а не дивитися фільм про вибух комети». Байдуже, що я знаю, що проектор буде налаштовуватися ще дві години, адже  ваші  очі скульпторів, художників і кінематографістів не можуть витримати зображення, на якому не ідеально передаватимуться різні тони червоного, а ще година знадобиться на те, щоб зсунути з місця усіх тих дивних і неприємних незнайомців, які окупували  диван під стіною, на якій налаштовується відео.  Засинаю я не від утоми, а тому, що перед очима два абсурдних фільми,  жоден з них я не розумію, як і не розумію, котрий з них реальніший. Тим паче обидва затягнулися.

Наступного разу я так само житиму за правилом, яке я і ті, хто цієї ночі опинився поряд, повторюємо із самісінького початку серпня: «Спатиму, коли повернуся додому, а поки я ж … ».

Дарма, що ніхто окрім мене з першого дня не уявляв, що вдома – це після 25 вересня, що вдома чекатиме той, кому схочеться переповісти усі ці нічні оповідки з фарбами, звуками, смаками й запахами анісу.

Єдине, що я точно зроблю інакше наступного разу, щоби не сподіватися на скромні гонорари і суттєво зменшити свій бюджет – попрошу спонсорства у Red Bull.  Сьогодні мені потрібен ще один – час написати сповідь. Про Амман і те, що ж такого в цьому місті, що навіть таксисти час від часу не беруть у мене грошей. Мої друзі кажуть, що у цих записах «замало мене», що я пишу ніби, оглядаючись на когось.  Мені здавалося навпаки. Спробую інакше.

Поки я можу подякувати хіба цією мелодією з найкрасивішим арабським словом і іменем. «Лейла» арабською означає «ніч».

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: