як не вийти заміж за старого бійця вільної армії сирії

Я розшифровую інтерв’ю з одним із старих бійців Вільної Армії Сирії:

Він не грандіозний маніпулятор.  На диво я першою з журналістів поставила йому питання,  чим він займався перед тим, як пішов воювати. Вони, мої провідники, хоча бачили його далеко не вперше і не знали, що цей старий чоловік з розтрощеною рукою на шарнірах – колишній викладач мистецтв. Мені, як тепер здається, чомусь одразу стало зрозуміло, що Абу Біляль, котрий втратив обох синів – 18-ти і 6-ти річного,  –  не просто так собі вояка.

Поки дівчата приносять мені 8-му склянку кави, а  сирійський лікар накладає пов‘язки пораненим 18-річним хлопцям, я скажу, що є одна річ, з якою я ніколи не дійду згоди з бійцями Вільної Сирійської Армії. Ніколи я негоджуся стати чиєюсь третьою дружиною. Хай і жартома. ( З арабськими чоловіками я більше не жартую. Знову хтось образиться й у цьому випадку, аби вибачитися Боба Ділана замініть хіба Башар Асад).

Я мала б зберегти цей матеріал для статті. Та у мене ще є достатньо сирійських історій. Нарешті прийшов час сісти й все написати для друку – не лише для того, щоб отримати хоча б який-небудь гонорар. Хто ще не знав, чи не здогадався – ніхто ні в яке відрядження мене не посилав. Моє фінансування –  мій особистий краудсорсинг: що назбирала  – на те й купила квитки. Далі – як вийде.  Вийшло. Звісно, мені є куди написати. На всі ці статті, дописи  й відеоматеріали десь чекають. Я ж хочу написати, щоб знову пережити усі відчуття.  Після свого «Аммана» (я зумисне пишу в лапках назву міст/місця, про яке мій хлопець каже «Амман? Для мене це  щось неіснуюче, нереальне місто, яке я геть не уявляю, однак яке за ці півроку для мене воно стало міфом») треба було витримати паузу.  Мій Амман був кульмінацією розповідей з коліс.  Однак,  як сказала Та-Єдина, котрій я вірю, що це була лише зав’язка.  Все тільки починається. Повертатися є куди. Усюди – чекають. (Хай спершу прочитають).

Тож поки замість довгоочікуваної історії у блозі про те, як воно  дівчині одній подорожувати по арабському світу,  кочуючи – як зауважив Той-Єдиний, кому я вірю, –  від одних неблагодійних елементів в одній країні до інших у наступній, замість історій про улюблений театр Славоя Жижека і його палестинських друзів, про яких я теж напишу, я поки викладу свою  написану з коліс  і надрукованустаттю про «Невинність мусульман». Трохи розширену й невідредаговану версію. В журналі –  з коментарем самого подарованого випадком Хамаді Редізі, який зазвичай пише для the New York Times чи Die Zeit, а тут відправив мені колонку для «Українського тижня». Щоправда на два дні пізніше, ніж я його просила, і ніж її можна було надрукувати.

http://tyzhden.ua/World/60477

Невинні мусульмани  

Каїр-Туніс-Амман-Стамбул.  Викладений в Інтернеті трейлер малобюджетного фільму «Мусульманська цнота», що глузує над пророком Мухаммедом, викликав протести біля 65 дипломатичних представництвСША на Близькому Сході, у Північній Африці та Південній Азії. У  Лівії, Єгипті, Тунісі під час сутичок загинули люди.  «Я дуже злий на те, що відбувається та подвійні стандарти у нашому суспільстві. Проклянути пророка – це звична побудова лайка, яку щодня промовляє більшість арабів. Один єгипетський комедіант постійно висміює Аллаха і в кадрі глузує над Кораном. Чому б не піти палити посольство Єгипту? – каже мені найуспішніший йорданський скульптор і фотограф Бадер Махаснек. Зазвичай він уникає гострих висловлювань про політику і релігію, цього разу не витримав. –   Турецький лідер Кемаль Ататюрк відмовився від свого першого імені «Мустафа», а це – перше ім‘я пророка. Більшої наруги годі уявити. То чому б не громити посольство Туреччини? У Судані немає посольства США, тож вони пішли палити німецьке. Ну хіба не ідіоти».

Тунісців та єгиптян, котрих я попросила  прокоментувати заворушення у їхніх країнах, найбільше вразив «ідіотський» привід для настільки жорстких виступів. 14-хвилинний погано змонтований трейлер фільму «Мусульманська цнота» з‘явився у YouTube 2 липня. Пророка Мухаммеда у ньому зображено спраглим до влади лідером банди волоцюг та ще й педофілом. У п‘ятницю, коли антиамериканські акції поширилися у кількох десятках країн, вже було відомо, що стрічка справа рук не «американця ізраїльського походження», про котрого напередодні говорили ЗМІ, а  християнина-копта єгипетського походження на ім‘я Накула Баселі Накула, котрий мешкає у США і відсидів 21 місяць у в‘язниці за шахрайство та банківські махінації. У портфоліо режисера фільму кілька дешевих порнострічок.  Актори, як з‘ясувалися, й гадки  не мали, що знімалися в анти-ісламській пропаганді: сценарій фільму називався «Воїн пустелі», головний герой – пророк Мухаммед – мав ім‘я «Джордж», а вся звукова доріжка була дописана після монтажу.

Відео набуло розголосу відколи уривки із субтитрами арабською у річницю терактів 11 вересня показав популярний  телепроповідник на єгипетському телеканалі «Al-Nil», який вважається рупором консервативних мусульман, і фінансується з Перської затоки. Потім відео почали розповсюджувати серед найконсервативніших  мусульманських громад.

 Каїрський бунт

«Любі американські друзі, звертаюся до вас без жодної іронії. Не лякайтеся того, що показують про Єгипет по телевізору. Новини сфокусовані на 10 особах і справляють враження, ніби протестує вся країна. Життя в Каїрі не змінилося і жоден американець тут не загинув. Лівія геть інша країна,» – таке повідомлення у Facebook розмістив мій знайомий, єгипетський режисер-документаліст Бассем Юсрі. Його квартира розташована неподалік головної площі Тахрір, за кількасот метріввід Garden City  –  району Каїра, де знаходяться державні установи,  посольстваі власне відбувалися антиамериканські протести.

Інакше про ситуацію відгукуються місцеві християни-копти. (Православні – це10% населення Єгипту).  Вони звертають мою увагу на те, що у розпал заворушень поліція заарештувала відомого блогера Альбера Сабера. Коли сусіди дізналися, що Альбер модерує у соціальних мережах сторінку єгипетських атеїстів і розмістив трейлер фільму, біля його будинку зібрався агресивно налаштований натовп. Батьки хлопця викликала поліцію, але замість захистити та заарештувала юнака, а родині порадила переїхати.

Спровоковані фільмом сутички ісламістів з силами безпеки біля Посольства США у Єгипті тривали майже 4 дні. Загинули двоє протестантів, 220 поранено, понад 400 заарештовано.  Спершу кількасот консервативно налаштованих мусульман зібралися  біля диппредставництва ніби зі спонтанним виступом. Ближче до вечора до них приєдналися хулігани найуспішнішого футбольного клубу Африки «Замалек», котрі з гаслами «Нема Бога, крім Аллаха» перелізли через паркан, зняли американський прапор, аби замінити його чорним стягом. Водночас знайомий єгипетський телеоператор запевняє, що обличчя найактивніших учасників сутички йому добре відомі з решти заворушень за участі ісламістів.

Після падіння режиму Хосні Мубарака демонстрації відбуваються у Єгипті регулярно. Кілька тижнів тому протягом одного дня в Каїрі я побувала  на чотирьох різних мітингах. Учасники трьох з них виступали проти Братів мусульман, які нині перебувають при владі. На одному –  журналісти, режисери та письменники вимагали звільнення заарештованого редактора однієї з великих газет, і виступали на захист свободи слова. Митці відмовилися приєднатися до протесту в іншому районі столиці, адже там серед організаторів були посадовці часів Мубарака. Зате до останніх приєдналися християни-копти. Трохи подалі зібралися салафісти – представники фундаментальної течії ісламу, які вважають правлячу партія недостатньо мусульманською. Водночас на площу Тахрір вийшли прихильники чинного президента Морсі.  Цими ж днями у Каїрі та інших великих містах Єгипту розпочався загальний страйк – робітників, вчителів, працівників освіти та громадянського транспорту.

Салафісти по-туніськи 

У Тунісі окрім американського посольства, яке розташоване у заможному районі відносно далеко від центру, де зазвичай відбуваються популярні протести,  ісламісти атакували американські школи. У сутичках із поліцією загинули чотири людини, 46 поранено. Тоді як один із лідерів місцевих салафістів зміг утекти від арешту з мечеті, яку оточили близько тисячі правоохоронців.

«Те, що відбувалося біля посольства не нагадувало спонтанну  демонстрацію. Я була поряд і бачила, що люди на цьому мітингу були подібно вбрані, мали однакові прапори. Деякі з цих «антиамериканців» вдягнені у недешеві кросівки Nike та мали айфони» – розповідає мені  туніська художниця Лейла Шарфі. У соцмережах Лейла пише: «Браво, мусульмани усього світу! Ви поставили ще одну чорну пляму на образі арабів.  І як нам знову переконувати світ у тому, що іслам – релігія миру і терпимості? Байдуже, що більшість тунісців засудила атаки.»  Лейла добре знає, що значить прикути до себе увагу радикальних ісламістів. Її батько, Мохамед Шарфі, заснував  туніську Лігу з прав людини, і наприкінці 80-х був Міністром освіти, який  прибрав зі шкільних підручників архаїчні згадки про закони шаріату, як, наприклад, відрубування рук за крадіжку.

Ісламісти при владі

Після повалення диктаторських режимів у Єгипті та Тунісі перемогу на виборах здобули помірковані проісламісти, які тривалий час були заборонені, зокрема заснована Братами-мусульманами «Партія Свободи а Справедливості» у Єгипті та «Ен-Нагда» – туніська «Партія відродження».  Відтоді увесь світ заговорив про потенційнуісламізацію регіону, а суспільний дискурсв обох державах зосереджено на протистоянні ісламістів та прихильників світської держави. Останні наполягають, що  обидва режими отримують фінансову підтримку із Саудівської Аравії та Катару в обмін на посилення консервативних впливів, а також відсутність контролю над фундаменталістами.

Під час  інтерв‘ю, взятих ще напередодні заворушень, представники обох партій у Єгипті та Тунісі намагалися дистанціюватися від салафістів, і відмовлялися брати на себе відповідальність за будь-які скоєні ними дії, як от напади на бари, де продають алкоголь чи виставки сучасних художників у Тунісі.  Попри те, що обидві політичні сили контролюють державні медіа, усю провину на ріст радикалізму вони покладають на «вседозволеністю ЗМІ».

«Найбільший сором для мене, як тунісця в тому, що загинули люди. Решта не має значення, – зізнається Малек Кемірі – один із лідерів гурту «Армада Бізерта», чиї пісні лунали на площах Тунісу під час революції. –   Я останнім захищатиму ісламістів, але цього разу мій осуд їх не стосується. Поліція допустила загибель людей. Я маю питання до влади, яке це дозволила. Для бідняків релігія є єдиною відрадою.  Лише якісні медіа і освіта зможуть побороти наступ радикалізму. Боротися варто із системою, якій вигідні радикали, а не з салафістами, які лише один із інструментів влади».

Чи справді мусульманський світ у вогні?

Міжнародні інформаційні агенції супроводжують матеріали про заворушення мапою, яка одним кольором позначає усі країни, де пройшли маніфестації незалежно від їхньої масовості. Така карта справляє враження, ніби анти-західна істерія охопила увесь ісламський світ, а значить півтора мільярди мусульман.  У більшості країн жертв під час виступів не було. У Туреччині  кілька десятків людей зібралися в адміністративній столиці Анкарі, тоді як у 20-мільйонному Стамбулі фільм не викликав жодної реакції.

Від часів арабської весни демонстрації у Йорданії відбуваються мало не щотижня після п‘ятничної  молитви. Їх проводять ліві, праві, ісламісти, салафісти, анархісти, а найчастіше збирається бідне населення із околиць Аммана. Остання хода розпочалася викликами з осудом США. Уже за 10 хвилин лунали вимоги свободи, боротьби з корупцією та зменшення податків. Демонстрацію навіть не супроводжували спеціальні загони поліції.

Все ж фільм-образа залишається однією з найпопулярніших тем дискусії. Освічена еліта засуджує вбивство американського посла у Лівії, водночас чимало хто додає, що фільм заслуговує осуду. Глумління над пророком – межа, яку не можна переходити, і ображено геть усіх мусульман. Розмови у дружньому колі відрізняються від тих, що ведуться вдома. Один із йорданських художників зізнається: «Це зараз я сміюся над стрічкою. Якби мій батько дізнався, що я атеїст, то вбив би мене і навіть пишався, що позбувся невірного. Я не жартую.»

У Стамбулі зустрічаюся з сирійським активістом, який  від перших днів революції – з березня 2011 організовує різні дії ненасильницького спротиву режиму Башара Асада. Хлопець засмучений останніми подіями: «Я не можу цього зрозуміти. У Сирії щодня вбивають, ґвалтують мусульман, гляньте у YouTube – там повно відео наруги над Кораном у Сирії, але, здається, це вже нікого не турбує»

Tags: Cирія, Єгипет, Ірбід, Амман, Арабська весна, Йорданія, Невинність мусульман, Туніс, мусульманський світ, протести, сирійські біженці, іслам