So Far, So Close

Каїр був у новинах в середині серпня. Тоді ми багато говорили про комендантську годину та  надзвичайний стан. А потім – а потім, як завжди  перестали говорити. Перестали настільки раптово, наскільки раптово з’явилося повідомлення про хімічну зброю в Сирії. Раптово усі канали (навіть ті, що зазвичай заощаджують) спрямували журналістів до Бейрута, очікуючи атак, фільмуючи “навали біженців”, немовби цих біженців не було доти. Бейрут раптово став центром світу. А потім – а потім так само раптово перестав ним бути, а медіа перестали говорити про біженців, нову війну, яка от-от мала початися. (Я окремо писала й напишу, чому ця війна початися не могла, як не могло початися те, що вже давно триває).  От тільки за цей час ані в Бейруті, ані в Каїрі нічогоне змінилося.  Окрім кількості медіа. 

Поки редакції передислоковували журналістів з Каїра в Бейрут, а оператор шведського телебачення у бронежилеті на даху п’ятизіркового готелю розгортав біля басейну тарілку для включення, я тихенько (як завжди на айфон) знімала ось цей матеріал про те, як єгиптяни шукають відради під час коменданської години поза фейсбуком та телевізором.

Continue reading →

Tags: Єгипет, Каїр, Ліван, бейрут, комендантська година

З ввічливості танцювати на столі, з примусу гучно святкувати до ранку. Як мені пояснюють: війна тут тривала так довго, от і святкують відчайдушно.

 “Чиї ключі?”- офіціант вибиває ритм в’язанками ключів від автівок, загублених під час танців. Власник одного крокує до припаркованої машини через весь квартал, забравши з собою повну склянку віскі. Не опускаючи її проїжджає через черговий блокпост.  “Це ж Бейрут!” – не забуває додати поки у склянці дзеленчить льод. Гучні вечірки (можна й щодня), золоті пайєтки та завузькі вечірні сукні на місцевих жінках. Жінках неймовірно красивих, настільки, що чоловіки-іноземці починають говорити пошепки, ніби виправдовуючись за те, що виділяють ліванок серед інших. Забагато непотрібної їжі на столах, частина якої, здається, прямує одразу у смітник, Хамра і трохи Джемайзех, а головне гордість, з якою ведуться розмови про те, як бейрутці уміють святкувати, – це такий самий “маст”, як Чорнобиль і копанки для іноземного журналіста в Україні, як купання в ополонці, напівоголені українки на підборах, як холодець, кров’янка і салат під шубою (з обов’язковим “так, смачно”, бо не зрозуміють). 

Continue reading →

Tags: Близький Схід, Ліван, бейрут, міста