So Far, So Close

Автор усіх інсталяцій та малюнків Бассем Юсрі

Армія Єгипту на вимогу демонстрантів відсторонила президента Мохаммеда Морсі від влади, тимчасово призупинила дію конституції, а також доручила голові Конституційного суду країни на перехідний період виконувати обов’язки глави держави. Причинами востання вважають виступ проти монополізації державних інституцій правлячою партією, недотримання верховенства права, невиконання судових вироків, переслідування політичних опонентів та утиски свободи слова. Так само єгиптяни не погоджуються з тим, що спосіб життя й ідентичність 90-мільйонного населення захотіла визначати одна з багатьох релігійних груп.

“Прикро, що багато голосів, які лунають з Європи та США, демонструють доволі обмежене розуміння того, що нині відбувається у Єгипті. В існуючих умовах ми просто повинні вимагати соціальної справедливості. Те що сталося, тобто відсторонення президента Морсі на заклик громадян, і є демократією. Наші вибори перетворилися на гру, сплановану корумпованими режимами. Останні події – це голос мільонів людей, котрі вийшли на вулиці по всій країні. Ми виступили проти репресій, екстремізму й корупції. Так, Гітлера обрав народ. Чи не було б краще для всіх, якби німецький народ позбавив його влади. Це не державний переворот, а виправдане бажання населення протистояти насильству й екстремізму. Я саме таке розумію суть демократії. Двадцять мільйонів не можуть керувати державою, тож мусиоа втрутитися армія. Після того, як ми скинули Мубарака, військові понад рік аж до виборів виконували роль перехідного уряду. Зараз ми вимагаємо нових президентських виборів, але чекати довше було неможливо”, – пише знайомий єгипетський художник й документаліст Бассем Юсрі.
Continue reading →

Tags: Єгипет, Арабська весна, Брати мусульмани, Морсі, ісламісти

“І я відповів Ево Моралесу (президенту Болівії), що не буду міністром з чотирьох причин: по-перше, не хочу стати крадієм, по-друге, брехуном, по-третє, ледацюгою, по-четверте – лизоблюдом,” – відповідає мені Оскар Олівера, який очолив один з наймасовіших виступів проти приватизації води в Кочабамбі, і зорганізувавши людей вигнав з Болівії Світовий Банк і транснаціональні корпорації, а на додачу місцеву армію й поліцію. (Потім, взявши за основу історію про боротьбу проти приватизації навіть дощової води зняли фільм “Навіть дощ” з Гаель Гарсіа Берналем. 

“Кхуста”, скажи, цей грінго все правильно переклав? – жартує Оскар зі свого давнього приятеля перекладача з іспанської Грега. Грег скаржиться, адже перекладати Оскара складно, бо в того, що не слово, то приказка, чи жарт. 

“Кхуста” Джек, що організував найуспішніший бойкот магазинів, що належали білим, під час апартеїду в Південній Африці, такий, що Мандела визнав його дієвішим за збройний спротив, віддає мені свою троянду, бо надмірно жестикулює, пританцьовує, а в руках ще ж треба втримати нагороду вручену стареньким Джеймсом Лоусоном.  Continue reading →

Tags: Болівія, Кочабамба, Мандела, Оскар Олівейра, ПАР, Чірікова

Похорон Тетчер, напевне, найменш важлива подія у співвідношенні до неї уваги медіа, яку мені коли-небудь доводилося висвітлювати. Водночас гарний привід підняти в ефірі усіх тих радіостанцій, які телефонували улюблену тему: преса перебільшує, а ритуальні заходи яскраві насамперед на телеекранах.

Звісно, люди на церемонію прощання прийшли. Насамперед ветерани, молоді торі та японські туристи. Серед політиків востаннє з такими почестями ховали Вінстона Черчіля у 1965-му, серед санованих осіб – королеву-мати й принцесу Діану. Якщо б не останнє, то не було б приводу говорити, що більшості лондоців до похорону байдуже, а вся церемонія найменше нагадувала прощання нації з улюбленим/шанованим лідером.  Continue reading →

Tags: Британія, Велика Британія, Залізна Леді, Лондон, Тетчер, похорон Тетчер

Як живуть іракці через 10 років після падіння Саддама Хусейна

Багдад-Ербіль-Халабджа

 Війна в Іраку – чи не найважливіша подія останнього десятиліття. Вона змінила розстановку сил не лише на Близькому Сході, а й в усьому світі. Мільярдні оборонні бюджети підірвали економіку Сполучених Штатів, а та спровокувала світову економічну кризу. Жертви серед мирного населення, скандали з катуваннями іракців у в’язниці “Абу Грейб” поставили під сумнів методи, якими США просувають демократію у світі. Відтоді міжнародна спільнота намагається триматися осторонь чужих конфліктів, аби зайвий раз уникнути критики.  Насамперед воєнні дії змінили життя 30 мільйонів іракців, чимало з яких спершу дійсно вітали повалення режиму Саддама Хусейна – на той час одного з найавторитарніших лідерів.

 Бомби на Багдад полетіли десять років тому – навесні 2003-го. Уже в травні президент США Джордж Буш урочисто оголосив про перемогу. Майже через десять років 28-річний Мохаммед Лямі готувався до весілля. Родина саме витратилася на меблі для майбутнього подружжя. Хлопець пішов базар і загинув під час вибуху замінованованого авто. Брат Мохаммеда розповідає, що сім’я не отримала жодної компенсації. Такі історії в Багдаді на кожному кроці.

Сьогодні в іракській столиці не стріляють на вулицях та не викрадають людей. Якби не КПП через кожну сотню метрів та фортифікована “Зелена зона”, де розсташовані урядові будівлі та іноземні представництва, здавалося б, що семимільйонне місто живе звичайним і навіть бурхливим життям.

Від теракту не вбереже ані обов’язкова для місцевих політиків охорона – саме вони основна ціль терористів, озброєні військові, котрих повно на центральних вулицях, але не помітити у бідніших кварталах. Іракці по-буденному пояснюють: якщо заклали вибухівку – винні баасисти – прихильники старого режиму, якщо себе підірвав смертнтик – справа рук “Аль-Каїди”. Continue reading →

Tags: Ірак, Багдад, Курдистан, Саддам Хусейн, Халабджа, війна в Іраку, курди