Archive | Uncategorized RSS feed for this section

Адський Ад, а не “Арсенал”

26 Jul

Коли я вперше у свідомому віці поїхала за кордон десять років тому, то вирішила, що відвідаю усі музеї Стокгольма. У переліку їх було 76. Вони суттєво відрізнялися можливістю щось робити, доторкнутися, стати частиною експозиції. Тоді найбільше мені вразив Нобелівський музей. Там показували документальні фільми про помилки Нобелівського комітету. Про те, як те чи інше відкриття, за яке вручили премію, згодом виявлялося  не таким уже й знаковим, тоді як того ж року  було зроблено чимало важливіших досягнень.  Інші стрічки розповідали про непрості долі письменників, які мали б отримати Нобелівську премію, хоча нагороду  присуджували  посереднім авторам, про яких згодом усі забули. Тоді я подумала, що це просто питання часу. Колись в Україні в музеї Шевченка критикуватимуть Шевченка, як і в музеї Булгакова з того не робитимуть ікону.
Кілька місяців тому на експозиції в музеї Лондона мені здалося, що там забагато кітчу: позолочені карети, перуки, годинники, костюм Мері Поппінс, лондонські кеби й телефонні будки. Одним словмо сувенірний кіоск, а не музей. Водночас там  показували фільми про те, як різні  професійні чи етнічні громади Лондона свого часу боролися за свої права. У більшості історії мали щасливий оптимістичний кінець і були покликані продемонструвати гордість за Лондон й лондонців. Останній фільм розповідав про існуючий нині расизм у місцевій гей-спільноті. Через те, що обидві групи свого часу переслідували, могло видатися, що вони за визначенням проти будь-якої дискримінації, а всі проблеми в минулому.  Немає межі того, наскільки критичним може і має бути сприйняття усього, що існує й відбувається довкола. 

Image

Наталя Заболотна – директор “Мистецького Арсеналу” замалювала чорною фарбою картину Володимира Кузнєцова “Коліївщина: Судний день”. На ній художник  зобразив, як горять у котлі  “брехливі судді, п’яні мажори, продажні священики, депутати. Все як у класичному сюжеті Страшного Суду, де завжди присутні всі провладні елементи.” Коментуючи свій вчинок (який є звичайнісінькою цензурою) Наталя Заболотна сказала: “Виставка “Велике та величне” має викликати гордість за державу, в якій ми живемо, за те, що у нас є художники, які будуть виставлені у рамках цього проекту. Не можна критикувати батьківщину, як не можна критикувати матір. Все сказане проти батьківщини я вважаю аморальним”.

Критикувати варто все. Я б, наприклад, розкритикувала цей запис. Писати про критичну думку і те, чи музей може бути критичним до себе, коли йдеться про вчинок, який нагадує Середньовіччя, щонайменше дрібно й наївно. Цензура – це погано. В одному не можу не погодитися з Наталею Заболотною. “Виставка таки викликає гордість за те, що у нас є художник, чия робота робилася в рамках цього проекту”. Спасибі Володі Кузнєцову, а ще спасибі заступику гендиректора Мистецького Арсеналу Олександру Соловйову, а також шеф редактору журналу “Art Ukraine” Катерині Стукаловій, які написали заяву про звільнення виступивши проти цензури. 

Advertisements

Гей-прайд. Нью-Йорку є чим пишатися

2 Jul
g2

ньюйоркські поліцейські

До 1998-го року – підписання мирної угоди у Північній Ірландії в поліцію набирали протестантів зростом не нижче 1,8 м. Таким чином тим, хто був по той бік барикад – тобто місцевим католикам – поліція видавалася загрозливішою. Правило скасували. Ні, не тому що сторони примирилися. Конфлікт між католиками й протестантами, що триває півтисячоліття, подолати не так вже й просто: забагато ідеології. Якби питання було в цьому, то північноірландські поліцейські так і залишалися усі мов на підбір, але головне у середньому вищими за цивільне населення. Правило скасували, бо воно суперечило законодавству ЄС щодо дискримінації. Дискримінації не проти католиків, а проти всіх, хто не міг стати поліцейським, бо фізично недоріс. Ця історія мало чим відзрізняється від історії про права геїв. Справа не в поглядах чи вірі, а в рівності для всіх, якими б ми не народилися.

Минулого тижня Верховний суд США визнав неконституційною заборону одностатевих шлюбів у Каліфорнії, що фактично зрівняло права гомосексуальних і традиційних шлюбів. Тому цей гей-парад у Нью-Йорку видався особливим. Гей-парад англійською зветься “гей прайд” – маршем гордості. І це таки не просто карнавальна хода. Дивовижне відчуття бачити стільки щасливих людей одразу, особливо пам’ятаючи, як нелегко це щастя діставалося.

2013-06-30 20.15.48

g7

Continue reading

ненаписана ірландія

26 Jun

Пауза була задовгою, хоча увесь час я щось та й писала. Цілий місяць, поки була у Британії, Ірландії та Північній Ірландії  не могла писати: ані листи, ані дописи. Квітень. Лондон. Брайтон. Астана посередині. Лондон. Травень. Дублін. Белфаст. Деррі. Знову Лондон. Червень. Звісно брак часу. Звісно, брак сну. Звісно, не бракує роботи. Але не лише в цьому справа. Шматки. Кілька абзаців. Мерзнуть пальці. Загорнулася у пальто. Два абзаци. Виїхала до моря. Вітер.  Три абзаци. Додому. Біля обігрівача.  Ще абзац.   Пальто замість ковдри. Ковдра. Ковдра на додачу до пальто. Кілька речень Довга прогулянка.  Сподівалася зліпити всі абзаци до купи. Зась. Виходить казна що. Нічого з того не виходить. Формально текст є. Є фрази, думки, все обірвано, непов’язано. Потім зрозуміла: Дублін – батьківщина Джойса.  

Лишається наздоганяти

ImageImage  Continue reading

Last Minute Ticket to Iraq

14 Mar

“Я тебе прошу, не соромся, не будь-такою, як Кассем тридцять років тому, коли був молодим журналістом і вмирав від голоду. Хочеш їсти, немає грошей – так і скажи. Люди можуть і не розуміти, що журналіст – теж людина,” – каже  працівник відділу преси іракського посольства в Україні, проводжаючи до таксі в аеропорт – поки до Грузії.  Куплений за день до того  (щойно Багдад підтвердив отримання візи) рейс з Тбілісі до Ербіля – столиці Курдистану скасували, тому дорогою треба примудритися купити інший, який триває добу – через Баку й Катар. ‘Last-minute ticket to Iraq’ – незвичне відчуття.   Continue reading

хип-хоп жив 7: salome mc, iran

7 Jan


Я надто довго мовчала також і через те, що спершу треба було завершити всю цю хіп-хоп історію. Ні, це не незавершенний гештальт, а історія, яка насправді отримає продовження – на французькому радіо і в австрійському журналі. У цьому блозі це останній пост про хіп-хоп. Нарешті можна буде писати про щось інше.
 Іранка Саломе МС для мене справді відкриття, бо хоч убийте, я не уявляю, як вона робить це живучи в Ірані. Її колега, котрий не є політичним, а “соціальним” репером, скаржився, що вст справжні  іранські хіп-хопери перебралися за кордон, як от легендарний Хічхас. Але проблема в тому, що вони “перестали відчувати власний народ, а переймаються тим, що не можуть влаштуватися на новому місці – Лондон це чи Нью-Йорк.”   Continue reading

не чергова смерть

14 Nov

Вчора у Сирії загинув Хассан Дубян – друг дитинства мого доброго товариша й одногрупника Язана із Ємену. Мати Язана сирійка і він провів дитинство в Дамаску. Я ніколи не знала Хасана особисто, але чимало чула про дитинство Язана і його місто.  А ще працюючи в новинах я дуже добре знаю, як відсторонено ми сприймаємо  чергове повідомлення про чергову загибель чергової людини в черговій країні. А ще я знаю Язана й те, наскільки близькі йому його близькі. Друг мого друга мій друг.  Тому й вас попрошу  подумати, що трагедія куди ближче, ніж здається. Це не чергова смерть у Сирії, тому що смерть ніколи не є черговою смертю, а трагедія триває понад півтора роки  Continue reading

командувач вільної сирійської армії, південь

2 Nov

Я згадувала його у цьому блозі не раз. Найголовніше не те, хто він та який, а суть того, що він говорить. І ось можна й про це – після друку в ТИЖНІ. Тут же ще й зі вступом і трохи детальніше, тому що кількість знаків річ для друку принципова.  Я зустрічаюся з Яссіром Аббудом у йорданському місті Ірбід поблизу кордону із Сирією. Після тривалих розмов повстанці, які лікують поранення у сусідній країні, допомогли організувати зустріч із своїм керманичем, хоча за домовленістю із йорданською владою той не мав спілкуватися із журналістами. Яссір Аббуд приїхав у Йорданію на кілька днів на переговори із іншими впливовими членами сирійської опозиції та Вільної сирійської армії. З колишнім полковником, а нині генералом ополчення ми спілкувалися кілька годин. На відео з YouTube, на якому Яссір Аббуд повідомляє про те, що приєднується до повстанців, довкола нього 14 озброєних бойовиками у чорних масках.   Continue reading

%d bloggers like this: