Вайпа у своїй уніформі хіп-хоп музиканта – з крутою кепкою і кросівками – бере мене під руку і переводить через дорогу: “Швиденько. Краще не йти біля Міністерства внутрішніх справ. Ну не люблять вони мене.”
Фенікс, Гамзаві мед Амін, Маду МС – майже всі туніські хіп-хоп музиканти відсиділи своє за куріння гашу. Жодних ілюзій: в країнах, де релігія забороняє алкоголь, гаш курять усі. Звісно, я перебільшую, але заарештовувати відомих музикантів за носіння трави смішно. Звісно, вони наполягають, що «копи» затримують їх за їхні тексти проти системи.
Пояснювати у цьому блозі, чому арабський хіп-хоп відбувся і перетворився на соціальний феномен я не буду. Є надцять неймовірно цікавих причин. Я ж не сумніваюся в одному, що саме ці хлопці – пророки.
Мушу зізнатися, що до цього року хіп-хоп я не слухала, хай мій хлопець час від часу підсовував мені і Тупака, і Гуру і годував розповідями про Wu-Tang clan, а Jay-Z якимось чином потрапив в мій play-list. Нині ж мені здається, що я б могла б зорганізувати фестиваль арабського хіп-хопу. Для цього просто треба зібрати до купи усіх друзів: Вайпу, котрий щойно знявся у місцевому сіткомі, мою нову любов і ще одне дзеркальне відображення Малека з Армади Бізерти, Хаммада Ель Дженерала, з котрим вдалося поспілкуватися віртуально, нубійця Алі, з котрим обов‘язково у грудні треба поїхати в пустельний Асван на кордоні із Судоном, Гаффра із каїрського гетто, екс-банкіра Ель-Діба, завжди серйозного Тарека, на концерт якого я нарешті потраплю, Зіада з його сумними очима, постійно цитую чого Коран Керіма, що врешті отримав візу і поїхав в Британію на фестиваль, організований Деймоном Алберном, велетенського Хешама Сфінкса з каліфорнійським акцентом, обов‘язково Саломе МС, котра, на жаль поїхала з концертами до Італії, і навіть депресуючого Фенікса, який я сподіваюся перестане депресувати, коли його за три місяці випустять на волю. А перед тим, щойно знайду хороший інтернет кожному перешлю треки інших. Тих, кого вони не знають.
Саме вони некомерційні арабські хіп-хопери у свої від 20 до 35 виявилися найцікавішими, найадекватнішими, наймудрішими. Вони гостріше за журналістів-розслідувальників говорили про проблеми системи і навіть французькою зрозуміліше і краще за професорів політології пояснювали біди свого суспільства. І після зауважень, що зазвичай не спілкуються з журналістами, піднімали настрій щирими посмішками, заспокоювали такими ненапруженими голосами, вселяли впевненість широкими реперськими обіймами і підписами PEACE замість імені в імейлах і повідомленнях, в яких присилали переклади своїх текстів, бо насправді у хіп-хопі тільки це й має значення.
So Far, So Close 
Трясця, я теж хочу переклади їхніх текстів.