Самовпевненість – найбільший гріх. Щойно вдалося уникнути пограбування у симпатичному районі Туніса з гарними маєтками і навіть поряд однієї з резиденцій президента. Від тінейджерів, котрі хотіли силою відібрати телефон мене порятував старий садівник з багетом у руках і на велосипеді. Тож хлопці втекли хіба відірвавши ручку на сумці.
Зате вивчені уроки:
1. Коли мудрий господар, залишаючи одну в своєму домі, каже не їхати пізно ввечері потягом, а взяти таксі – не позуй і не видавай із себе хоробру, навіть якщо ще не вечір
2. Не провокуй, не діставай телефон і потерпи без імейлів півгодини поки їхдеш у потязі. Тим паче книжка за плечима
3. Якщо є можливість – не здавайся. Рятівник може бути поряд. А ще не забудь кричати.
4. Дорогі райони із маєтками, з їхніми парканами та жителями, що пересуваються переважно на авто, куди небезпечніші за вузькі брудні вулиці пролетарських районів, де довкола купа людей. На цій же з пішоходів я, садівник і 2 підлітки-злодюжки
5. Навіть якщо ти проговорив із ними в потязі французько-арабсько-англійським суржиком, це не привід їм довіряти
6. Перепиши усі файли, інтерв*ю, фото, вірші, записи на інший носій, тоді не так страшно втрачати цю штуку від еппл
7. Щоб відчути себе місцевим не достатньо їздити вранішнім потягом до міста. Треба таки проїхатися і в вечірньому, але враховуючи перераховане.
8. Гарна причини уперше за всю мандрівку раніше влягтися спати
9. Я не ставлю за вину все це Революції
10. Не всі емоції надихають. Збиралася написати щось геть інше – куди цікавіше, але все вилетіло з голови.
11. Самоцензура – гірша за самовпевненість. Блог то читають ще ті, хто якимось чином хвилюється. А тут дурниця не варта хвилювання. Тож, переборюючи самоцензуру я “publish post’
So Far, So Close 
Leave a Reply