Як ми продали свободу. Джон Кампфнер про новий авторитаризм

2 Aug

З деякими книгами так буває. Потрапляє тобі до рук, а ти, часом перегинаючи палицю,  починаєш тицяти її усім знайомим і незнайомим аж до випадкових подорожніх. За відсутності паперової копії надсилаєш посилання. Книга Джона Кампфнера «Свобода на продаж. Як ми заробили грошей і втратили нашу свободу» саме з таких. Недарма вона отримала нагороду Джорджа Оруела. Ось уже три роки я наполегливо шлю її знайомим азербайджанцям та казахам, американцям і йорданцям, латиноамериканцям і індусам, не кажучи  вже про китайців, росіян, любителів Італії,  а особливо шанувальникам Лі Кван Ю.  Все про що пише Кампфнер знайоме до болю і ніби очевидне.  Особливість у тому,  що Джон просто зміг одним з перших назвати речі своїми іменами й описати правила, за якими живе сучасний світ, де  слово “демократія” часом краще замінити словом “держава з обраним урядом”. Зрештою, інтерв’ю у Кампфнера взяла, й воно вийшло у Тижні. Українською: http://tyzhden.ua/World/84320 , а також англійською: http://ukrainianweek.com/World/85837.  Повна версія ось:

Image

Письменник, журналіст, а тепер іще й радник компанії Google з питань свободи слова Джон Кампфнер у своїй книжці «Свобода на продаж» вивчає зростання у світі нового авторитаризму, сумісного з економічними, але не політичними правами. У своєму журналістському розслідуванні, яке охопило Сінгапур, Китай, Росію, ОАЕ, Індію, Італію, Британію та США, автор прагне зрозуміти, чому так багато людей із власної волі поступаються свободами заради економічного добробуту, таким чином підриваючи усталену концепцію Френсіса Фукуями про ліберальну демократію.

– Чим відрізняється авторитаризм XXІ століття від диктатур ХХ? 

– У наш час виникла нова модель авторитарної влади. Вона відмінна від диктатури, яка була у ХХ столітті в СРСР, комуністичному Китаї, яку практикували режими Латинської Америки чи яка досі зберігається в Північній Кореї. У таких випадках держава керує, покладаючись на страх, наказами, які детально регламентують жит­­тя суспільства. Ця моде­­ль недієздатна, ад­же без особистих свобод люди не можуть дихати. Нині держава укладає пакт, суть якого в тому, що громадяни зберігають особисті свободи: як заробляти чи витрачати гроші, облаштовувати приватне життя, самі вирішують, як купувати і продавати своє помешкання, як подорожувати, де навчати дітей, лікуватися тощо. Тобто ти ніби сам обираєш власну «бульку», а вона чимала. Держава у це не втручається, але ставить вимогу: не лізти на її «територію», тобто не критикувати владу, не пхатися в політику та в процес ухвалення рішень. Усе це бачиться дуже резонним для більшості людей у світі, незалежно від історії, географії, культури. Кажу про це не без суму, адже особисто я з тих, кого називають бунтарями. 

Image– Якщо пакт на користь державі і більшість почувається задоволеною, то чому ж авторитарні режими мають постійне джерело соціальної нестабільності?

– У цій системі жертвами стають ті, хто ставить запитання, на які влада не хоче відповідати: журна­лісти-роз­слідувальники, юристи, блогери, активіс­­ти, правозахисники. Біль­­­ші­­сть людей не переймається зловживаннями влади, якщо те безпосередньо їх не стосується. Наголошу: це діє лише поки працюють закони. Коли в суспільстві немає прозорості, тоді зростає корупція, а значить і небезпека, що, наприклад, хтось загарбає чужу власність і залишиться безкарним. У багатьох країнах поки не заплатиш хабаря, годі потрапити до лікаря чи купити житло, а отже, пакт уже не діє.

– Як щодо найбідніших верств? У якій вони ситуації? Чи вони також мовчать?

– Люди не зомбі й наскільки можуть намагаються жити нормальним життям. Це не сталініське суспільство страху. У сталінському СРСР чи маоїстському Китаї люди не говоритимуть за столом про те, що загрожуватиме їхньому життю. У 21-му столітті ми жваво  скаржимося друзями чи колегами на погану інфраструктуру, на державу. Проблеми почнуться, коли робиться активний вибір вийти у публічний простір.

Ви називаєте цей пакт «сінгапурською моделлю». Саме із Сінгапуру почалося ваше розслідування. Нині в Україні чимало прогресивних бізнесменів, які говорять про нього як про зразкову модель, однозначно схвалюючи реформи Лі Куан Ю. Які тут криються небезпеки?

– Відразу скажу, що справді люблю ту країну: там я народився й виріс. Усі західні лідери відгукуються про Сінгапур позитивно. Це сильна і впливова держава, яка приваблює Схід і Захід, демократів і диктаторів. Це споживацький рай, який показує, в чому полягають пріоритети сучасної людини. Коли Сінгапур здобув незалежність від Британії, його ВВП дорівнював показникові африканської Гани. Це була колишня колонія, місто, побудоване на болоті. Географічні й геологічні умови бачилися непридатними для життя. Жодних передумов для успіху, але він виявився екстраординарним. Мої сінгапурські друзі об’їз­дили весь світ. Аеропорт там ніби автобусна зупинка. Усі вчилися в Гарварді, Єлі, але із власного бажання поступилися частиною своїх свобод. Вони (а це надзвичайно розумні люди) дозволили переконати себе, що такою і є модель розвитку сучасного суспільства. Вони кажуть, що громадянські свободи створюють ризик нестабільності, етнічного конфлікту. Опора держави – середній клас, який за великим рахунком почувається добре, поки не виходить у публічну сферу. Завдяки програмам соціального житла та іншим суспільним благам населення живе в добрих умовах. Водночас я бачив, як тамтешня влада переслідувала й місцевих громадян, й іноземців за незначну критику. Виборчі округи постійно змінюються, а опозиціонерів садять у в’язниці. У Сингапурі засекречені дані щодо смертної кари, тоді як з 1991-го до 2005-го за даними Міжнародної амністії за перевезення наркотиків та вбивства повісили 420 людей. Країна має найвищий показник застосування смертних вироків у світі у співвідношенні до кількості населення. Окрім того людей ув’язненють без пред’явлення звинувачень, існує пріоритет виконавчої влади над судовою, обмеження свободи самовираження. Часом зловживання не вдається приховати: виявилося, що директор однієї з благочинних організацій “Національної фундації нирок” літав бізнес-класом, їздив мерседесами, маючи золоті крани у туалеті. І це на додачу до річної зарплатні у 200 000 доларів. Коли виник скандал, дружина колишнього прем’єра заявила, що не розуміє розголосу, адже 200 000 доларів – копійки. Або, на приклад, коли прем’єр-міністром призначили сина Лі Кван Ю це назвали “успадкуванням “конфуціанських цінностей”. Тобто компетентість не важить геть нічого.

Побуду адвокатами диявола: навіщо потрібні ті громадянські свободи, коли більшість почувається задоволеною?

– Скажу відверто: на перший погляд, перевага суспільства, яке плекає громадянські свободи, не така вже й велика. Авторитарні режими дуже хитрі ще й тому, що не дають чітко зрозуміти, що дозволено, а що ні. Ніхто не скаже: вас заарештують за те чи те. Люди, які за своєю суттю обережніші, намагаються зайвий раз не заступати за межу. Така модель надзвичайно приваблює політиків у Росії, Україні, Казахстані. Отже, більшість намагається жити спокійно й триматися осторонь політики. Ось тільки, я думаю, у вашій країні та в РФ корупція досягла такого рівня, що пакт не працює. Особистих свобод не може бути там, де постійно вимагають хабаря. Підприємці бояться, що закон використають проти них, а держава позбавить іще й приватного простору. У «сінгапурській моделі» треба бодай до певної міри вірити урядові.

Ви жили й працювали в Росії і часто звертаєте увагу на відносини Лондона та Москви. Зокрема, кажете про те, що британська сторона багато чого пробачає російській, зокрема бізнесу, аби лише той забезпечував економічну вигоду. Від часу виходу книжки ситуація в РФ змінилася, влада перестала влаштовувати частину економічно успішних людей…

Додам, що за часів свого президентства Дмітрій Мєдвєдєв був найближчим адвокатом «сінгапурської моделі». Він ніколи не говорив про демократію, а прагнув «м’якого путінізму». Був період, який з обережністю можна назвати «оптимістичним». Та розвиток у Росії впродовж останнього року негативний: сфальсифіковані вибори, арешти, заборона мітингів, закони, які обмежують діяльність громадських організацій. Росія рухається в цілком протилежному напрямку від політичних свобод. Щодо відносин із Лондоном, то завжди мав місце дисонанс між тим, якою хотів би бачити Росію Захід, і якою – самі росіяни. Що ж стосується росіян у Британії, зокрема світових супербагатіїв, то ця тема є предметом моєї наступної книжки. Річ у тому, що всі уряди світу дуже хочуть мати справу з цими людьми, не запитуючи зайвий раз, як вони заробили свої гроші.

– Не лише Британія, а все більше західних держав частіше закривають очі на порушення свобод приватних, якщо для них існує економічна вигода.

Змістився баланс: Європа та США перестали бути одноосібними економічними лідерами, як це було після 1945-го. Решта світу багатшає, але це не означає, що там з’являються свободи. Я також писав про Індію – формально найбільшу демократію, про розвиток якої увесь час згадують. Водночас, Інтернет-обмеження в Індії чи не найжорсткіші у світі. Цікаво й те, що англомовна інтелігенція – а Індія має чимало дуже промовистих публічних інтелектуалів – ще ніколи не була настільки великою і представницькою. Водночас їхній вплив на політичні й економічні процеси ще ніколи не був таким слабким. У Бразилії, яка незабаром прийматиме Олімпіаду та Чемпіонат світу з футболу, існують настільки шикарні й гламурні місця, яким позаздрить будь-хто у світі. Та Інтернет-свободи бразильців  украй обмежені. Це тенденція багатьох латиноамериканських країн, а також Південної Африки. Тай загалом, останній звіт “Фрідом Хаус” демонструє, що стан свободи слова в цілому світі найгірший за все останнє десятиліття.

Ви почали писати книжку ще до фінансової кризи 2008-го. Чи побільшало відтоді «свободи на продаж»?

– До кризи всі надто оптимістично трактували можливості заробляти й витрачати. Зміни торкнулися насамперед Європи та США, меншою мірою Азії. Однак незмінним залишився принцип. Так, події Арабської весни і протести в Туреччині дали привід думати, що ще є суспільства, зацікавлені у громадянських свободах, чиє населення готове ризикувати й іти на жертви заради волі. Щось подібне відбувалося під час революцій в Україні та Грузії. Це правда. Але я досі думаю, що у планетарному масштабі пакт процвітає, і окрім невеликої групки активістів, більшість задовольняється приватними свободами, поступаючись громадськими.

Ви багато й доволі критично писали про «державу спостереження», зокрема у Великій Британії, про те, наскільки масштабним є стеження за людьми за допомогою відеокамер, а також інших електронних пристроїв. Нині ви працюєте в Google. Ця компанія чи не найбільше з усіх у світі знає про нас, маючи грандіозні ресурси й потенціал стати справжнім Великим Братом. Що ви самі з цього приводу думаєте?

– Саме ці питання і є абсолютно визначальними для нашого сучасного та майбутнього. Наприклад, завдяки карткам лояльності супермаркети знають геть усі ваші звички. Якщо ви уже купували книжки в інтернет-мережі, такій як Ama­­zon, то вона сама запропонує видання, схоже на те, яке ви придбали. Вони ніколи не помиляються. Торговельна мережа знає ваші погляди й смаки. Так само й держава. У Великій Британії мало не прийняли закону, який дав би кільком сотням чиновників доступ до всього, що ви робите онлайн. Авторитарні режими могли про таке тільки мріяти. На щастя, цей документ не пройшов, але хто знає, як буде далі. По суті, вся інформація про вас і без того доступна. Тут, у Британії, є люди, яких заарештували лише за написане у Twitter. Це лише початок. Ми сьогодні окреслюємо межу між цензурою і свободою самовираження, приватністю і безпекою через використання засобів спостереження, наприклад через мобільний телефон. Але стоїмо лише на порозі усвідомлення того, який потенціал мають технічні інновації для суспільства. Багато з цих питань філософські, культурні. Власне, я і намагаюся зробити дискусію гострішою. Водночас додам, що обидві мої доньки, а вони підлітки, набагато обережніші з інформацією, яку оприлюднюють у соцмережах, аніж старші за них на п’ять-десять років. Вони вже зрозуміли: все, що ми кажемо, стає доступним громадськості.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: