Я повернулася три дні тому. По великому рахунку після чотирьох місяців в дорозі. Шлях від Тегерана до Чикаго виявився однією мандрівкою. З фіналом у Харцизьку, який завдяки безпосередності донбаських селян підживив любов до рідних людей. Мала зробити паузу, виконавши всі обіцянки – дослати, переслати, доробити. Замість того, щоб вмикати телевізор я хотіла зосередитися на текстах. Але я вмикаю і бачу чергову історію про те, що “цього разу в Газі загинуло усього 30 людей” (нині 121). Мені байдуже, що це за канал. Мені не байдуже скільки. Телевізор я не хочу вмикати через “усього”. Я би хотіла не читати новини, бо щоразу, як відкриваю черговий сайт, стає моторошно і від того, що написано, і як написано.
Серед моїх друзів так багато палестинців. Так, більшість з них не живе у Газі, але їм не байдуже. Не байдуже усім арабським товаришам, які, звісно, заполонили стрічку страшними фото загиблих дітей і зруйнованих домівок. Так само дуже дивними коментарями заполонили мою стіну знайомі ізраїльтяни – найчастіше вихідці з наших країв. В коментарі про загибель палестинця вони постять матеріали про тисячолітню історію єврейського народу. Мені страшно, коли правда стає точкою зору. Друзі, до чого тут історія єврейського народу! Друзі, до чого тут історія палестинського народу!
Мене непокоять фото мешканців Тель-Авіва, які сплять в бомбосховищах. Мене важко переконати, що спати в тель-авівському бомбосховищі гірше, аніж в розбомбленому будинку в Газі. Цієї миті розмірковую, чи варто публікувати обидві картинки поряд. Вийшов би непоганий демотивартор. Я зумисне не додаю до цього повідомлення жодне фото. Я відмовляюся сприймати цю історію з точки зору “хто кого?” Ви нам про Цахал, а ми вам про Хамас. Ви нам про одного загиблого, а ми вам про іншого. Хоча додаю, що ізраїльтян загинуло троє , а палестинців 121. Наведеними цифрами я напевне сама собі суперечу, але не бачу в цьому нічого поганого. Мене більше страшать люди на сто відсотків впевнені у своїй правоті і не готові змінити думку, якщо змінюється реальність. Так само мене старшить, коли правда стає точкою зору. Ось вам приклад. Я розміщую повідомлення про те, як Ізраїльська армія зробила із свого блогу он-лайн гру “хто поширить більше прес-релізів Цахалу”, використовуючи усі звичні маркетингові ходи. Суть в тому, що відвідувачів заохочують якомога частіше заходити на сайт та поширювати офіційні повідомлення про успіхи ізраїльської армії у мережі. За це можна отримати он-лайн звання та інші статустні призи. Здається, ніби нічого особливого. Все ж ми й без того звикли, що війна це усього на-всього крихітні зображення людей, які бігають й ридають на екранах монітору кілька хвилин чи секунд поки глядач не перемикне канал чи не натисне “стоп.” На такі повідомлення зазвичай відповідають не дискусією про те, чи варто перетворювати війну з реальними жертвами на віртуальну гру, а риторичними питаннями, “чи могла б я уявити, що Київ чи Одесу обстріюють ракетами.” Дивує, що роблять це люди, які працюють у впливових організаціях чи ті, хто не один рік пропрацювали в медіа. Чи варто їм відповідати, що є певні причини, чому Київ чи Одесу не обстрілюють ракетами.
Я однаково дивуюся, коли ніби дорослі й досвічені у медіа палестинці можуть опублікувати звернення ізраїльського солдата-дезертира, який в ефірі Бі-Бі-Сі називає атаки на Газу “злочином проти людства, а не самозахистом”. От тільки відео 2010-го року часів минулої атаки на Газу, під час якої, за ізраїльськими даними загинуло 1600 людей. Мене дивує, коли хтось із палестинців геть серйозно розміщує статтю про осуд Обамою обстрілу Гази надруковану у Foreign Policy Journal. Двома кліками можна з’ясувати, що це не відоме американське видання Foreign Policy автора “Війни цивілізацій,”, а сайт заснований відомим анархістом і хакером Джеремі Хаммондом. Його вважають одним із засновників Anonymous, котрі, до речі, атакували ізраїльські сайти. Додам, що погляди Хаммонда куди адекватніші, ніж засновника реального Foreign Policy Семюеля Хангтінгтона, котрий мені справді здається божевільним. Хоча журнал, на щастя, не є відображенням поглядів автора “Протистояння цивілізацій.”
Справа не в “форен полісі”, а тому, що дуже досвідчені люди сприймають напівфейкові повідомлення за реальність. Хіба додати, що соціальні медіа провалюють висвітлення конфлікту в Газі. Про що вже написали інші мудрі аналітики.
Але що аналізувати? Здається не в людський природі перевіряти інформацію, яка їм не по духу, особливо коли правда сприймається як точка зору. Чи це не черговий аргумент на користь традиційних медіа, які надають перевірену інформацію, якщо журналісти за звичкою власного Фейсбука не полінувалися це зробити. Але чи не вони, традиційні медіа, заразили світ цією хворобою – робити з правди точку зору. Хто як не вони перетворили “баланс” на формальність, дозволивши відповідити на факт прес-релізом, на фото з місця події – листом-запереченням на офіційному бланку, а на думку фахівця думкою будь-кого з протилежною точкою зору.
Точка зору є і в мeне. Наприклад, я вважаю, що не можна виправдовувати вбивство цивільних людей вбивством інших цивільних людей. Неможна виправдовувати вбивсто дітей і жінок тільки тим, що їх вбиває не формально занесена в перелік терорестичних організацій ХАМАС, яка здобуда політичну перемогу на виборах в Газі, а армія буцім-то демократичної держави. Не можна виправдовувати вбивство мешканців Гази тільки тим, що буцім-то ХАМАС використовує їх як мішені і розміщує ракетні склади в їхніх будинках. Буцім-то.
Не менше мене бентежить з’ясовування стосунків в середньовічній парадигмі “хто перший почав.” А може не середньовічній? Око за око проголосив Хамурапі. Чи хтось до нього? Як взагалі рахувати відколи почався конфлікт? Поговоримо про Другу інтифаду, про Першу інтифаду, про Шестиденну війну, про Накбу, про 1948-мий, про Хрестові походи? Читаючи статті про вбивства у Газі я не хочу займатися історичною казуїстикою. Якщо публіка просить і ми почали гратися в такі ігри, то давай додамо ось це: http://www.pchrgaza.org/portal/en/index.php?option=com_content&view=article&id=8969%3Anew-israeli-escalation-against-the-gaza-strip-7-palestinians-including-3-children-killed-and-52-others-including-6-women-and-12-children-wounded-&catid=36%3Apchrpressreleases&Itemid=194 У матеріалі йдеться про те, що відбувалося в Газі за кілька днів до обстрілу Тель-Авіва. 5 загиблих, з них троє дітей. 52 поранених, з них шестеро жінок, 12 дітей. В кожного з них є ім’я і історія. Двоє підлітків було вбито під час обстрілу, коли ті грали в футбол. Це лише одне день із багатьох повідомлень. Прошу, читайте, там багато чого цікавого. Хіба мені прикро, що все одно це буде лише іншою точкою зору.
Вмикайте саундрек. Має ж бути сенс в Інтернет-публікації.
Офіційна версія матеріалу тут – http://blogs.pravda.com.ua/authors/gumenyuk/50abc78b9ed13/
So Far, So Close 
Leave a Reply