ірак – … з першого погляду

24 Mar

sadr5

На вечерю опівночі – хліб зі сметаною. На сніданок о п’ятій ранку – кебаб зі смаженої печінки. Дві доби в аеропортах. Перша ніч в іракському Курдистані  – в дорозі з Ербіля до Халабжі – містечка на ірано-іракському кордоні, яке 25-років тому пережило найбільшу в історії атаку хімічної зброї, застосованої Саддамом Хуссейном проти курдів. 

курдистан2

house

Матрас на підлозі в будинку вчительки й міліціонера, де замість душа- горщик з горнятком і туалетом на дворі. Ліжко, яким поступилася донька замміністра освіти Курдистану і його дружини-адвоката. Аплодисменти за те, що я допомагаю накрити на стіл макарони з картоплею та рисом. У їхньому недобудованому будинку євроремонт, але душ – також горщика, бо в справжньому або холодна, або лише гаряча вода.

Диван в коридорі дружини загиблого курдського партизана, згодом одного з перших депутатів та її сина – мойого ровесника, що відслужив американському спецназі.

танк

Зустріч в багдадському аеропорту спецпідрозділом “Альфа” з обов’язковим вдяганням бронежилету на короткому відтинку від аеропорту Багдада до фортифікованої “Зеленої зони”Відмова від готелю, навіть, якби за нього заплатили, бо з “Зеленої зони” не виїхати й не вийти.

photo (24)

Ночівля в перетвореному на передвиборчий штаб гостьовому будинку подруги-депутатки, що саме балотується в мери Багдада. Там паралельно говорячи по рації пошуком рушника, вкручуванням лампочок займається її головний бодігард, голова виборчого штабу у випрасуваній сорочці та блискучих черевиках старий вусатий красень Абу Саїф.photo (21)  За курдською звичною замість арабського “шукран” кажу курдське “спас”, даючи йому привід сказати, що він курд, а значить мені привітати з Новрузом, і цим заслужити на коротке “I love you” на прощання.

Кришталеві рукотворні люстри, які не вимикаються вночі, бангладеська прислуга, водночас перебої зі світлом, брак гарячої води й постільної білизни. Мої тепер вже семирічні подруги, на чиє прохання англійською підспівую пісню з айпода, про те, як правильно змивати воду в туалеті, у той самий час розпитуючи їхню матір про снайпера, що поцілив в її охоронця тиждень тому.

Збережений бутерброд з рейсу Іракський авіаліній, квитки на яку не продаються онлайн. Сімейна вечеря у радника президента – шейха Наїма – багдадського голови одного з найбільших шиїтських племен у Багдаді. Фото його діда з британською королевою Єлизаветою на стіні.

photo (23)

За останні 10 діб, а отже 240 годин, на місці провела якихось 30. Тож вирішила, що краще посплю – на матрасі, в машині, в будинку, а не писатиму. Тим паче в електрогенераторі повсяк час пропадає напруга.

Хоча так би хотілося розповіcти про них:

курдського письменника, який ще в літаку запропонував купувати нафту з місцевих родовищ – шостих у світі за запасами: чотирьох вусатих головний редакторів, які чомусь одразу після прильоту чекали на мене в новесенькому торговельному центрі; адвокатсько-міністерську родину, голова якої розтовкмачив, чим напади баасистів відрізняються від  терактів Аль-Каїди; поліцейсько-вчительську родину, яка тут же вбрала мене в національний одяг; такстиста-хіпстера – бідного родича для обох родин; депутатку Курдского парламенту, що отримує свої 6000 доларів і сама оплачує куплену власним коштом машину, переїзди країною і всі інші депутатські витрати; стару бабцю, чия родина загинула від газу в Халабчі;

kurds

курдських пенсіонерів, які скаржаться що їм дають всього лиш по 2 барелі нафти на опалення;

курди1

шиїта, одруженого з суніткою, що працює на американців і який двічі вижив після викрадення; правозахисника, який не ризикне повернутися до Багдада; дівчину з Люботина, яка сім років тому, щу у 18, прийняла іслам, бо так велів Аллах через яку всі курди думають, що українки носять хіджаби; зірку політичної журналістики, що записує мій стенд-ап, познайомивши з десь чотирьма десятками людей на своїй незалежній телекомпанії, аби отримати дозвіл на перезаписати відео, а ввечері 3 години чекає в барі, де збираються погані хлопці; ще одного радника президента, який виповнив мрію побувати в Ялті; польського воєнного кореспондента, з яким познайомилася на зйомках про сомалійських піратів у Джибуті, а потім випадково зустріла на виборах в Тегерані, а тепер ще й на конференції в Курдистані (візи в Багдад він не отримав); мексиканську журналістку, яка рік прожила в Києві, і першою подзвонила, дізнавшись, що в Багдаді – 20 вибухів;

photo (19)подругу Доктора Сабах, якій пообіцяла приїхати ще рік тому, – залізну леді іракської політики, яка балотується на посаду мера – ліберальну шиїтку, яку підтримують навіть в найнебезпечніших суннітських регіонах, зірку іракського Фейсбуку, з якою хочуть сфотографуватися геть усі на вулицях, розлучену арабку, в чий дім весь час приходять студенти, лідери племен, які аплодують, почувши, що я знаю назву їхнього – Аль-Тамімі, поки один зі старійшин розповідає, що від рук американських військових тільки в нього загинуло 17 близьких родичів, а також всю її сім’ю та хлопців охоронців, які зорганізувалися, щоб візвезти хтозна куди на пряме включення тривалістю півтори хвилини, щоб українським глядачам не стало нудно через новини з далекого Іраку;

photo (25)

пречудового Анатолія Петровича – українського посла, який по-батьківські турбувався, щиро пояснюючи, що “якщо зі мною, щось станеться він цього собі не пробачить”; міністерських правозахисників, яким врешті довелося зізнатися, що хустку вбрала, не з остраху, а тому, що в нашому домі вранці не було води помити голову; іракського фотографа “Ройтерз”, який був поряд з Тарасом Процюком в готелі “Палестина”, коли в них поцілили американці; ліванського кореспондента АФП, який пояснив, що після двох років в Багдаді змінився на завжди, бо не можу чути, як смерть перетворюється  на буденність; його колегу іракського журналіста, який місяць був перекладачем для українського миротворчого контингенту, не отримавши за це ані копійки з однієї причини – в українському МінОборони не було механізму оплати іноземцям; шиїтську родину з колись Саддам нині Садр-сіті, де заправляє Муктада Ас-Садр, яка втратила брата у теракті (він просто пішов на базар), а інший пропав безвісти;

sadr7

суннітського депутата з провінції Амбар, де заправляє “Аль-Каїда”, і де третій місяць не вщукають анти-урядові протести; хлопців, що займаються паркуром, яке їм відчуття справжньої, а не штучної свободи, запізнюючись на зустріч з якими, я капаю на мізки, що поспішаю, голові охорони, ідучи поміж мером Багдада й кандидатом у мери в оточенні неймовірної кількості охорони під час якогось феставалю, тоді як він, Абу Саїф, розуміє, що маю показати “інше обличчя Іраку”; просто Алі, який займається розвитком сучасної культури, відркиттям бібліотек у кав’ярнях, через Фейсбук організовує екскурсії в закритий для публіки “Національний музей”, роказуючи про “торговців Іраком” на кшталт всесвітньовідомої архітекторки Захи Хадід, яка захотіла неймовірних грошей за проект багдадськох опери; того самого Алі, який розповів про найбільшу зраду в історії цієї країни і її народу, завдяки якому я зрозуміла, чома саме ця війна виявилася такою гіркою, також  а тих  про кого згадати не встигла. 

sadr4

Поки лише перелік   коментарів, вражень, розповідей про долю кожного, суті розмов, які тривали від півгодини до дванадцяти годин, після яких я таки наважилася зробити висновок. Який саме? Напишу.  Напишу ще й тому що інакше не можу не думати про них повсяк час. А щоб хоча б на мить витиснути хоча б одного,  написала про тридцятирічного ветерана. Перед тим, як публікувати –  треба витримати паузу і побігти модерувати покази на DOCUDAYS.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: