Tag Archives: Єгипет

Чи є стратегія для Майдану і чому мирний спротив дієвий?

21 Jan

30.11.2013 – цей матеріал я написала ще до початку протестів, а опублікувала http://www.pravda.com.ua/columns/2013/11/29/7003651/ того самого 30-го листопада. за той час чимало всього змінилося, та й майдан виявився дієвішим, ніж здавалося, але деякі речі підтвердилися. час писати інший, а цей хай буде під рукою.

Чи є сенс лишатися на вулицях? Як довго може тривати протест? Якою є роль опозиції? Чи можливо домогтися чогось без політиків? Що гірше – радикалізація чи маргіналізація протесту? І найбільш звична і популярна суперечка: чи дієвий протест без жертв і чи є відповідь на силовий сценарій? Дискусії про подальшу стратегію чи перебіг подій на #євромайданах в Україні спираються на особисту інтуїцію, враження, лишаючи українські події відірваними від світового контексту. Однак масові виступи відбувалися й відбуваються по всьому світу й давно досліджуються соціологами. У прогнозах на 2014 журнал «Економіст» відніс Україну до країн з високим ризиком масових виступів. Тоді як відносно масштабні протести мали б торкнутися 60 країн. Над цим матеріалом я почала працювати півтора роки тому, коли вирушаючи в постреволюційні Єгипет та Туніс прагнула розібратися, як учасники масових виступів долають розчарування. Після Майдану 2004-го наступні акції в Україні видавалися неефективними, що лише посилювало апатію населення. Останні роки на тлі велелюдних протестів, що прокотилися світом, але не завжди були дієвими, здавалося, що самі лише демонстрації – які в Україні систематизовано дискредитовувался усіма партіями шляхом підкупу учасників, – віджили своє. Упродовж року в арабському світі, Туреччині, Росії, Польщі, Греції, Бразилії, США я спілкувалася громадськими активістами, політиками, теоретиками та соціологами, що вивчають протестні рухи, запитуючи про те, як мирний спротив працює у сучасному світі. Результати дали привід думати, що в українців не так багато причин розчаровуватися у на перший погляд неуспішності акцій громадської непокори, які не слід плутати з системним відстоюванням власних прав.

Розвінчувачки міфів

У світі досі панує думка, що ненасильницький спротив не надто успішний. Американські соціологи Еріка Чіновет та Марія Стефан проаналізували 330 найбільших конфліктів з від початку 20-го сторіччя (з 1900 до 2006 року) і довели: мирний тиск населення на владу має удвічі більше шансів на успіх, аніж збройне протистояння. (Тоді як ненасильницька боротьба – це не лише застосування зброї, а й дії, які можна назвати неконституційними.) “До ненасильницьких заходів долучається у чотири рази більшості людей: це жінки, старі, діти, люди, які б не наважилися на ризикованіші кроки. Завдяки цьому рух може використовувати більше тактик та стратегій. Загальний страйк завдасть чималої шкоди опоненту, тоді як повстанці не мають змоги вдатися до такого способу,” – пояснює Еріка Чиновет. [Книгу Еріки цього року переклали українською. ]

Соціологи мають що заперечити й тим, хто нарікає на неготовність певної нації до активних дій, зважаючи на ментальність, історичний контекст: “Розглянувши такі параметри, як сила опонента, бажання і спроможність вдатися до репресій, регіон, історичний період, ми з’ясували, що жоден із цих факторів, в тому числі етнічність чи гомогенність населення, не впливає на шанси кампанії”.

Дослідження також довело що саме мирний, а не насильницький спротив, має більше шансів на успіх, у протистоянні з репресивним режимом. Зброя в руках чи вандалізм дають владі привід застосовувати силу у відповідь.

Не Майданом єдиним

Один з найвідоміших польських художників, що займається політично ангажованим мистецтвом, Артур Жмієвськи об’їздив півсвіту фільмуючи мітинги. Під час розмови Жмієвськи запитує: “чому, наприклад, іспанський рух “Індігнадос”, який виступає проти економічної політики, виводять на вулиці Мадрида мільйони людей. Але це призводить до системних змін?” Подібні думки чула від активістів грецького руху “Окупуй Синтагму”. Ті експериментували з впровадженням прямої демократії в Афінах, але через півроку згорнули наметове містечко.

Теоретики мирного спротиву пояснюють, що демонстрації та мітинги – лише одна із сотень стратегій. Неефективність однієї форми боротьби не означає неуспіх усієї кампанії. Якщо такий метод не діє, варто вдатися чи вигадати інший. Чи не головний ідеолог мирного спротиву Джин Шарп нарахував 198 методів ненасильницького спротиву. Їх він поділив на три категорії: протести та переконання (мітинги, любування, усі способи донесення інформації від ЗМІ до написів в повітрі, нагороди-висміювання, “переслідування” певних особистостей, звукові кампанії, культурні заходи), неспівпраця (політична й економічна: страйки, бойкоти, масові звільнення, відмови сплачувати податки, оренду, борги, остракізм певних персоналій) та ненасильницька інтервенція (ненасильницькі рейди та захоплення території, створення альтернативних інституцій). Політолог Харді Мерріман пропонує іншу класифікацію: населення робить те, чого від нього не чекають (виходить на вулиці, складає петиції) та коли населення не робить те, чого від нього очікують (бойкоти, відмова їздити в автобусах для чорних, тощо). За його словами, акції неучасті виявилися загалом дієвішими. 

Якщо спиратися на наукову термінологію, то після незалежності в Україні лише одного разу була здійснена масштабна і системна кампанія громадянської непокори – Помаранчева революція ( “України без Кучми” її підґрунтя). Решта акцій не мали системного характеру, чіткої мети, були разовими заходами чи просто спробами обуритися корупцією або нагадати про свої права.

На певному історичному етапі будь-яка тактика відживає своє, як це сталося з петиціями та розповсюдженням листівок. З часом опоненти цілеспрямовано дискредитовують чи копіюють методи активістів. Об’єднавча символіка покликана продемонструватити наявність однодумців. Після успіху помаранчевих стрічок Кремль ініціював подібну акцію з георгієвськими. Політичні партії в Україні дискредитували мітинги на Майдані. Хоча масові виступи людей в Єгипті, Тунісі, Туреччині, чи Бразилії чи не найкраще показують готовність населення до дій, здається, золота доба цього феномену може виявитися у минулому. Як Еріка Чиновет додає: “Під час Першої світової війна на Західному фронті тривала роками, бо армії з обох боків воювали за розкладом. Починали зранку, а ввечері розходилися по казармах.”   Continue reading

комендантська година, або коли починається гра

13 Nov

Image

Каїр був у новинах в середині серпня. Тоді ми багато говорили про комендантську годину та  надзвичайний стан. А потім – а потім, як завжди  перестали говорити. Перестали настільки раптово, наскільки раптово з’явилося повідомлення про хімічну зброю в Сирії. Раптово усі канали (навіть ті, що зазвичай заощаджують) спрямували журналістів до Бейрута, очікуючи атак, фільмуючи “навали біженців”, немовби цих біженців не було доти. Бейрут раптово став центром світу. А потім – а потім так само раптово перестав ним бути, а медіа перестали говорити про біженців, нову війну, яка от-от мала початися. (Я окремо писала й напишу, чому ця війна початися не могла, як не могло початися те, що вже давно триває).  От тільки за цей час ані в Бейруті, ані в Каїрі нічогоне змінилося.  Окрім кількості медіа. Image

Поки редакції передислоковували журналістів з Каїра в Бейрут, а оператор шведського телебачення у бронежилеті на даху п’ятизіркового готелю розгортав біля басейну тарілку для включення, я тихенько (як завжди на айфон) знімала ось цей матеріал про те, як єгиптяни шукають відради під час коменданської години поза фейсбуком та телевізором.


Continue reading

покоління пробуджених

4 Sep

“Eмад, все ж таки з чого мені почати? Я маю якісь епізоди: з Каїра, з Тунісу, Стамбула, Багдада, однак поки вони не тримаються купи, тому що щоразу дістаю камеру – сумніваюся. Хоча врешті зрозуміла, про що має йтися: не про “арабську весну”, не про Революцію, тим паче не про Близький схід. Я хочу розповісти про покоління – моє, наше. Покоління, яке живе в часи змін і революцій, про те, як воно долає розчарування і шукає натхнення, про запал та депресію, про особливі миті і буденність.

“У тебе мало часу, тому просто візьми когось одного і слідкуй за ним. Пам’ятаєш: love&hate – любов і ненависть”.

“Звісно пам’ятаю. Так, як у твоєму фільмі про шлюб єгипетської армії з народом. Про те, як єгиптянам набридло бути коханкою армії, тож вони вимагають узаконення стосунків. Любов і ненависть, а ще зміни… Зачекай, я ж вже почала. Алі! Я й так постійно його знімаю. Щоразу ми потрапляємо у якусь ситуацію, я фіксую цю зміну. love&hate”

Алі – мій улюблений нубійський репер зі шрамом від гумової кулі на щоці (від поліції). Цей шрам я бачила ще торік. Новий, на чолі, він отримав від Братів-мусульман. Музикант, у чиїх словах більше поезії, аніж у завчених цитатах, якими говорять старі диктори єгипетських видань. У 22 роки Алі звуть наймудрішим і найчесніши поетом революції й розчарувань. А ще він мій надійніший друг тут. Той, хто супроводжує тоді, коли варто бути не самій, єдиний, хто завжди передзвонить: “Я побачив пропущений дзвінок, вибач, все гаразд?” У в’язкому єгипетському хаосі це рідкість.

Ми не бачилася рік. Нині він ще жорсткіше говорить про розчарування і революцію, наводячи цитати з його улюбеної нині книжки – “Тихий Дон”. Саме тексти Шолохова надихають його на написання третього альбому про непевність, про часи коли дві потужні сили (армія та ісламісти) по-трохи знищують одна одну, тож їм – справжнім – варто відійти в сторону і просто споглядати за тихим плином Нілу час від часу нагадуючи, що вони все бачать.

Continue reading

обличчя зі стін плачу

3 Sep

IMG_0940

“Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій. Відколи почув, що Крісті загинув від пострілу в голову. Ледве не в притул. Ми опинилися поряд з ним на мітингу. Стояли поруч. Моя дружина зробила купу фото. Я ж передав йому воду,  ми обмовилися хіба кількома словами. Але Крісті був кимось своїм, кимось рідним. Був таким запальним, таким справжнім. Ми не знали, що це і є  той самий Мохамед Крісті – відомий активіст. Ми ще кілька місяців виглядали його на кожній демонстрації. Перепитували, а де той хлопець. Куди подівся? Лише потім дізналися, що його вбили на мітингу проти “Братів-мусульман.” Пострілом в голову. Майже упритул. Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій”, – говорить Мохамед.

Мохамед з тих, хто за стабільність. Молодий банкір,  син професора, який не виходив на Тахрір, бо його влаштовував Мубарак. Та після Конституції, яка надавала Морсі необмежену владу, Мохамед ходив на усі демонстрації. Ходив з температурою під сорок, бо як лишатися вдома, коли потрібна допомога, тим, кого поранили, хто отруївся сльозогінним газом. Виходив, бо “цього разу я мав проти чого виступати, і які права  хочу захистити.” Continue reading

каїрські ночі. перша з тисячі

29 Aug

Перше: Перше, що вдягаю,  не каска, а шолом для скутера, аби встигнути купити місцеву сім-картку до початку комендатської години. Молода письменниця Ширін, в котрої я живу, одна з небагатьох дівчат, що їздить на скутері. Дорогі мотоцикли для багатих мачо, скутери – розвізників піци.

Image

Прикордонник посміхаючись ставить туристичну візу, хоча на сусідній сторінці медійна іракська.  Закордонні журналісти, що працюють в Каїрі, писали про те, що в аеропорту відбирають обладнання.  (“Ну у вас же ж немає проблем зі зйомками? Чекайте!”-кажуть мені у каїрському прес-центрі. Я подавала заявку на акредитацію з 18-го по 31-е серпня. Наступний робочий день – 1 вересня.)  

Image

Щойно приїхала – зрозуміла, що все інакше, як собі уявляла. Коли збиралася, то страшенно переживала – за Єгипет, за людей, здавалося, що цього разу вони будуть зламаними. Все зовсім не так. Continue reading

телетортури. єгипет проти терору

28 Aug

Ось так виглядає єгипетське телебачення останній тиждень: 

IMG_2313
IMG_2303 Continue reading

встигнути до комендантської години

26 Aug

Image Continue reading

%d bloggers like this: