Я повернулася три дні тому. По великому рахунку після чотирьох місяців в дорозі. Шлях від Тегерана до Чикаго виявився однією мандрівкою. З фіналом у Харцизьку, який завдяки безпосередності донбаських селян підживив любов до рідних людей. Мала зробити паузу, виконавши всі обіцянки – дослати, переслати, доробити. Замість того, щоб вмикати телевізор я хотіла зосередитися на текстах. Але я вмикаю і бачу чергову історію про те, що “цього разу в Газі загинуло усього 30 людей” (нині 121). Мені байдуже, що це за канал. Мені не байдуже скільки. Телевізор я не хочу вмикати через “усього”. Я би хотіла не читати новини, бо щоразу, як відкриваю черговий сайт, стає моторошно і від того, що написано, і як написано. Continue reading
Tag Archives: Палестина
амман-і-я 2: شو – що? питання, яке не потребує відповіді
22 Sep
– Яку тобі пісню поставити?
– Постав, Його.
– Його? (пауза). Є лише одна людина, яку можна так назвати. Це Він?
– Так, Він.
– Постав, Його.
– Його? (пауза). Є лише одна людина, яку можна так назвати. Це Він?
– Так, Він.
Я боюся сказати зайве, бо раптом мій добрий друг, названий вже містером Дотепність, знову на щось образится. Наприклад, на те, що посередині дискусії про створення онлайн кодексу йорданських анархістів я переберуся з другого на перший поверх, а розмову про те, наскільки цитати Боба Марлі пасують до життя сучасних йорданських селян, проміняю на прогулянку з собаками серед ночі. Ми домовилися: відтепер мій єдиний спосіб вибачитися – привезти в Амман Боба Ділана. Сподіваюся, що до того часу, як мені доведеться вибачатися, Він не протягне. Continue reading
амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти
20 Sep
– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся.
-Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся.
-Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся.
У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися із ними обома. Хай Кебріде й віддячив мені наостанок з’їденими капцями, які я з таким боєм відвойовувала у водія єгипетської маршрутки. Постійність у тому, що рівно о четвертій на мій диван просто неба вилазить Зулу, – єдиний кіт у світі, на якого у мене немає алергії.
– Справді немає? Це ж ще один доказ, що він диявол. Ти знаєш, що в арабських оселях чорних котів немає. Це не просто забобона. В нас щиро вірять, що саме всередині цих істот живе демон.
– Вахід, якщо чорних кицьок не тримають в хатах, то куди ж вони всі діваються? Значить десь має бути місце, де живуть всі арабські чорні коти?
-Знаєш, я сам весь час думаю про те й це місце. Continue reading
The Hitchhiker’s Guide To Jenin. Автостопом довкола Дженіна
13 Sep
Є щось бридко несправедливе в тому, я змогла поїхати в Дженін, до якого нікому з українців не має діла, тоді як мої палестинські друзі з Йорданії мріють пpo свою обіцяну землю, aлe змушені заздрити, бо дорога в Палестину нащадкам біженців закрита. Є щось хворобливо несправедливе в тому, що я маю можливість пройти чекпоінт Джеламі, щоб знову перейти на підконтрольну Ізраїлю територію, яка усього в кількох кілометрах від Дженіна, тоді як палестинці, які знають ці місця, чиї старі будинки видно ген за КПП, можуть хіба про це мріяти. А діти вихідців з Хайфи, до якої година їзди, уперше побачили море під час гастролей у Фpанцiї. Continue reading
Surrounded Yet Not Surrendered
11 Sep
Я б написала про Палестину, потрапивши куди розумієш, чому цей шмат землі нікому не дає спокою і не тільки тому, що це одна з найкрасивіших арабських країн, де мені довелося побувати. Я б написала про дивовижний The Freedom Theater – театр в таборі біженців у Дженіні. Я б написала про Захарію Зубейді – одного з засновників театру, останнього з дітей Арни, у минулому лідера Бригад мучеників Аль-Акси, котрий склав зброю, бо мистецтво потужніше за будь-яку зброю, і разом з геніальним ізраїльським актором Джуліаном Мер-Хамісом, сином однієї найважливіших ізраїльських право захисниць Арни Мер-Хаміс, створив цей театр. Continue reading
featured post
-
Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом
“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, […]
-
ровесник-ветеран
“Того дванадцятирічного снайпера “Аль-Каїди” я забив мало не до смерті. Звісно, снайпер з нього був нікудишній. Не знаю, чи він розумів, і чи колись усвідомить, що робить. Не знаю, що з ним сталося потім. Затриманих терористів ми мали передавати іракському суду. Коли я віз одного з місцевих ватажків “Аль-Каїди”, той пропонував 40 тисяч доларів, якщо […]
-
чому я боюся повертатися до нью-йорка
– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 […]
-
амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти
– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся. -Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся. У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися […]
-
Invisible Solitude
Cьогодні о 2:47 ночі мені зателефонував хлопець з андеграундної антиглобалістської туніської культурної ініціативи, щоб підтвердити зустріч, таким чином відповівши на запит. Говорив він російською з акцентом і з подивом запитав : “А Вы уже спите? Мы просто только освободились.”
Gallery
So Far, So Close 
