Tag Archives: Палестина

Газа. Коли правда стає точкою зору

20 Nov

 Я повернулася три дні тому. По великому рахунку після чотирьох місяців в дорозі. Шлях від Тегерана до Чикаго виявився однією мандрівкою. З фіналом у Харцизьку, який завдяки безпосередності донбаських селян підживив любов до рідних людей. Мала зробити паузу, виконавши всі обіцянки – дослати, переслати, доробити. Замість того, щоб вмикати телевізор я хотіла зосередитися на текстах. Але я вмикаю і бачу чергову історію про те, що “цього разу в Газі загинуло усього 30 людей” (нині 121). Мені байдуже, що це за канал. Мені не байдуже скільки. Телевізор я не хочу вмикати через “усього”.  Я би хотіла не читати новини, бо щоразу, як відкриваю черговий сайт, стає моторошно і від того, що написано, і як написано.  Continue reading

амман-і-я 2: شو – що? питання, яке не потребує відповіді

22 Sep
– Яку тобі пісню поставити?
– Постав, Його.
– Його? (пауза). Є лише одна людина, яку можна так назвати. Це Він?
– Так, Він.

Я боюся сказати зайве, бо раптом мій добрий друг, названий вже містером Дотепність, знову на щось образится. Наприклад, на те, що посередині дискусії про створення онлайн кодексу йорданських анархістів я переберуся з другого на перший поверх, а розмову про те, наскільки цитати Боба Марлі пасують до життя сучасних йорданських селян, проміняю на прогулянку з собаками серед ночі. Ми домовилися: відтепер мій єдиний спосіб вибачитися – привезти в Амман Боба Ділана. Сподіваюся, що до того часу, як мені доведеться вибачатися, Він не протягне.   Continue reading

амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти

20 Sep

 

– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся.
-Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся.

У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися із ними обома. Хай Кебріде й віддячив мені наостанок з’їденими капцями, які я з таким боєм відвойовувала у водія єгипетської маршрутки. Постійність у тому, що рівно о четвертій на мій диван просто неба вилазить Зулу, – єдиний кіт у світі, на якого у мене немає алергії.
– Справді немає? Це ж ще один доказ, що він диявол. Ти знаєш, що в арабських оселях чорних котів немає. Це не просто забобона. В нас щиро вірять, що саме всередині цих істот живе демон.
– Вахід, якщо чорних кицьок не тримають в хатах, то куди ж вони всі діваються? Значить десь має бути місце, де живуть всі арабські чорні коти?
-Знаєш, я сам весь час думаю про те й це місце.  Continue reading

The Hitchhiker’s Guide To Jenin. Автостопом довкола Дженіна

13 Sep

Є щось бридко несправедливе в тому, я змогла поїхати в Дженін, до якого нікому з українців не має діла, тоді як мої палестинські друзі з Йорданії  мріють пpo свою обіцяну землю, aлe змушені заздрити, бо дорога в Палестину нащадкам біженців закрита. Є щось хворобливо несправедливе в тому, що я маю можливість пройти чекпоінт Джеламі, щоб знову перейти на підконтрольну Ізраїлю територію, яка усього в кількох кілометрах від Дженіна, тоді як палестинці, які знають ці місця,  чиї старі будинки видно ген за КПП, можуть хіба про це мріяти. А діти вихідців з Хайфи, до якої година їзди, уперше побачили море під час гастролей у Фpанцiї.  Continue reading

Surrounded Yet Not Surrendered

11 Sep

Я б написала про Палестину, потрапивши куди розумієш, чому цей шмат землі нікому не дає спокою і не тільки тому, що це одна з найкрасивіших арабських країн, де мені довелося побувати. Я б написала про дивовижний The Freedom Theater – театр в таборі біженців у Дженіні. Я б написала про Захарію Зубейді – одного з засновників театру, останнього з дітей Арни, у минулому лідера Бригад мучеників Аль-Акси, котрий склав зброю, бо мистецтво потужніше за будь-яку зброю, і разом з геніальним ізраїльським актором Джуліаном Мер-Хамісом, сином однієї найважливіших ізраїльських право захисниць Арни Мер-Хаміс, створив цей театр. Continue reading

%d bloggers like this: