Tag Archives: Лондон

Like A Hobo

7 Jul

photo (17)

 

I’ve never yearned
for anybody’s fortune
The less I have
the more I am a happy man

Я завжди комплексувала, що не мала роботи, пов’язаної з фізичною працею. Здавалося без цього не зрозуміти людей, які  працюють фізично. Аж ось усвідомила, що мені її не бракує. Десь двічі чи тричі на тиждень я тягну за собою валізу. Везу її усіма автобусами, трамваями, електричками, щоб від знайомих, котрі прихистили мене в одному спальному районі чергового мегаполісу переїхати до знайомих, котрі живуть на іншій околиці.  Моя голова переповнена непотрібними знаннями про всі аеропорти, де бувала. Так само я  добре знаю, в яких зі старих міст (як от в Лондоні чи Нью-Йорку) у метро немає ескалаторів, а ліфти на вічному ремонті. Особлива подорож з/до аеропорту: кілька пересадок, кілька рівнів вузькими сходами з валізою й наплечником. В обох – з десяткок книжок. От вона регулярна фізична праця. Діставшись до 8-го терміналу JFK (додаю фотозвіт) з метро, до якого з дому 20хв, я хоча чотири роки як не була в Парижі з острахом пригадую, що паризьке метро глибше й вужче за ньюйорське,  з ескалаторами куди гірше (тобто фактично немає), тоді як валізу заледве протиснути через турнікет.   Continue reading

Advertisements

Похорон Тетчер без монтажу

17 Apr

Похорон Тетчер, напевне, найменш важлива подія у співвідношенні до неї уваги медіа, яку мені коли-небудь доводилося висвітлювати. Водночас гарний привід підняти в ефірі усіх тих радіостанцій, які телефонували улюблену тему: преса перебільшує, а ритуальні заходи яскраві насамперед на телеекранах.

Image

Звісно, люди на церемонію прощання прийшли. Насамперед ветерани, молоді торі та японські туристи. Серед політиків востаннє з такими почестями ховали Вінстона Черчіля у 1965-му, серед санованих осіб – королеву-мати й принцесу Діану. Якщо б не останнє, то не було б приводу говорити, що більшості лондоців до похорону байдуже, а вся церемонія найменше нагадувала прощання нації з улюбленим/шанованим лідером.  Continue reading

Меггі, дай мені спокою

12 Apr

Image“Не могла б вона померти хоча б на один день пізніше?” – подумала я, прилетівши до Лондона, пройшовше безсонне Баку, де заходи Всесвітнього економічного форуму починалися о 7:30. (Про це місто на Каспії, де навіть море ніби з нафти я напишу окремо).  

Щойно дославши фото до статті про Ірак, яку вже надрукували, але ще не виклали онлайн, але оригінальну версію якої я розміщу тут разом з сюжетом для ТСН-Тиждень, а також доредагувавши вже доступну англомовну версію: All is Quiet in Baghdad: Not Yet  

Дославши відео фотографа Фалеха Хебера, котрого було поранено в одному  номері з Тарасом Процюком 10 років тому, знову ж таки для ТСН. Continue reading

%d bloggers like this: