Tag Archives: Вашингтон
Aside

Америка сподівається і без надії обирає

19 Nov

Цей матеріал я вважала з найголовнішим, з усіх написаних під час виборів у США.  Найдовше готувалася, найдовше писала. Друком він вийшов напередодні, коли результат виборів був ще невідомий. З’ясувалося, що доступ відкриють лише на початку грудня.  Якщо над чимось працювати довго, то виявляється й актуальність втрачається не так швидко. Про те, чому “США роз’єднані ніколи”, спроби маніпуляцій і чому  «Мітт Ромні – це «Голдман Сакс хард», тобто важка версія, тоді як Обама – «Голдман Сакс лайт» далі   Continue reading

Iнш’алла, Сенді

30 Oct

Дедлайн тримає цупкіше за будь-який буревій. А якщо ще 12 000 знаків, та ще й стаття, яка підбила б підсумки усієї виборчої кампанії, а ще кілька героїв, яких я традиційно люблю (я не про Обаму), то ані вітер, ані дощ не відволіче. (Стаття буде в «Українському тижні» в четвер-п‘ятницю).  Та ще й прокинулися українські ЗМІ і навіть французьке радіо (!). Днями той самий дивний вашингтонський юрист, який питав, чи не пишу я для газети «Правда» щось лопотів про те, що якщо людина журналіст, значить точно має вести прогноз погоди. Я відреагувала категорично. Виходить не треба було. Довелося писати й про прогноз погоди, але не тільки. Політичний аспект цієї справи мені цікавіший.   Continue reading

Вашингтон – найважливіший театр світу

27 Oct

– Журналіст? З України? Прівєт, в мене була дівчина росіянка. Знаю, знаю. Росія! Ти пишеш для газети «Правда». – Ні, «Правда» не існує відтоді, як розвалився Радянський Союз. До речі, це було років 20 тому. (З розмови з молодим вашингтонським юристом у кав‘ярні на Dupont circle) Почуваюся у російському фільмі про Америку.   Continue reading

Cоціальні метромережі

24 Oct

Image

Я обожнюю Вашингтон. Мені достатньо, що у ньому в метро є ескалатори, а значить позичену валізу не треба тягнути численними сходами марно сподіваючись, що принаймні один з ліфтів працюватиме. Ні, Нью-Йорк місто старе. У метро тут сходи й пацюки. Але на постійних переходах між гілками розумієш, що всюди є хтось, хто допоможе. Якщо десь на Близкому Сході це водій маршрутки, то в Нью-Йорку свої типажі.

– «Мем, дозвольте допомогти?» – звертається морський піхотинець, який іде розважливою ходою. «Вам пояснити, куди далі йти? З України? Журналіст? Як цікаво. У нас тут у кількох метрах пункт набору в армію – обов‘язково приходьте.» Не знаю, не знаю, чи буде їм від мене якась користь.
– «Ось, потримай» – вручає свій величезний барабан і стільчик ударник з довжелезними дредами, який щойно вигравав чудові ритми прямісінько на платформі.Сам же бере мою важкезну валізу і з валізою долає чотири лінії сходів. Continue reading

чому я боюся повертатися до нью-йорка

15 Oct

– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 доларів на їхню виборчу кампанію, нагадуючи про уміння технологій автоматично генерувати ім‘я виборця не тільки на початку, а у найдоречніших місяцях прес-релізів від передвиборчого штабу. Я згадала, як отримувала усі ці стоси листів, коли висвітлювала вибори Обами у 2008-го. Тоді й вирішила – щоб не трапилося, висвітлюватиму усі американські президентські перегони до кінця свого життя. Continue reading

%d bloggers like this: