Tag Archives: Вашингтон
Aside
Америка сподівається і без надії обирає
19 NovЦей матеріал я вважала з найголовнішим, з усіх написаних під час виборів у США. Найдовше готувалася, найдовше писала. Друком він вийшов напередодні, коли результат виборів був ще невідомий. З’ясувалося, що доступ відкриють лише на початку грудня. Якщо над чимось працювати довго, то виявляється й актуальність втрачається не так швидко. Про те, чому “США роз’єднані ніколи”, спроби маніпуляцій і чому «Мітт Ромні – це «Голдман Сакс хард», тобто важка версія, тоді як Обама – «Голдман Сакс лайт» далі Continue reading
Iнш’алла, Сенді
30 Oct
Дедлайн тримає цупкіше за будь-який буревій. А якщо ще 12 000 знаків, та ще й стаття, яка підбила б підсумки усієї виборчої кампанії, а ще кілька героїв, яких я традиційно люблю (я не про Обаму), то ані вітер, ані дощ не відволіче. (Стаття буде в «Українському тижні» в четвер-п‘ятницю). Та ще й прокинулися українські ЗМІ і навіть французьке радіо (!). Днями той самий дивний вашингтонський юрист, який питав, чи не пишу я для газети «Правда» щось лопотів про те, що якщо людина журналіст, значить точно має вести прогноз погоди. Я відреагувала категорично. Виходить не треба було. Довелося писати й про прогноз погоди, але не тільки. Політичний аспект цієї справи мені цікавіший. Continue reading
Вашингтон – найважливіший театр світу
27 Oct
– Журналіст? З України? Прівєт, в мене була дівчина росіянка. Знаю, знаю. Росія! Ти пишеш для газети «Правда». – Ні, «Правда» не існує відтоді, як розвалився Радянський Союз. До речі, це було років 20 тому. (З розмови з молодим вашингтонським юристом у кав‘ярні на Dupont circle) Почуваюся у російському фільмі про Америку. Continue reading
Cоціальні метромережі
24 Oct
Я обожнюю Вашингтон. Мені достатньо, що у ньому в метро є ескалатори, а значить позичену валізу не треба тягнути численними сходами марно сподіваючись, що принаймні один з ліфтів працюватиме. Ні, Нью-Йорк місто старе. У метро тут сходи й пацюки. Але на постійних переходах між гілками розумієш, що всюди є хтось, хто допоможе. Якщо десь на Близкому Сході це водій маршрутки, то в Нью-Йорку свої типажі.
– «Мем, дозвольте допомогти?» – звертається морський піхотинець, який іде розважливою ходою. «Вам пояснити, куди далі йти? З України? Журналіст? Як цікаво. У нас тут у кількох метрах пункт набору в армію – обов‘язково приходьте.» Не знаю, не знаю, чи буде їм від мене якась користь. – «Ось, потримай» – вручає свій величезний барабан і стільчик ударник з довжелезними дредами, який щойно вигравав чудові ритми прямісінько на платформі.Сам же бере мою важкезну валізу і з валізою долає чотири лінії сходів. Continue readingчому я боюся повертатися до нью-йорка
15 Oct
– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 доларів на їхню виборчу кампанію, нагадуючи про уміння технологій автоматично генерувати ім‘я виборця не тільки на початку, а у найдоречніших місяцях прес-релізів від передвиборчого штабу. Я згадала, як отримувала усі ці стоси листів, коли висвітлювала вибори Обами у 2008-го. Тоді й вирішила – щоб не трапилося, висвітлюватиму усі американські президентські перегони до кінця свого життя. Continue reading
featured post
-
Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом
“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, […]
-
ровесник-ветеран
“Того дванадцятирічного снайпера “Аль-Каїди” я забив мало не до смерті. Звісно, снайпер з нього був нікудишній. Не знаю, чи він розумів, і чи колись усвідомить, що робить. Не знаю, що з ним сталося потім. Затриманих терористів ми мали передавати іракському суду. Коли я віз одного з місцевих ватажків “Аль-Каїди”, той пропонував 40 тисяч доларів, якщо […]
-
чому я боюся повертатися до нью-йорка
– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 […]
-
амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти
– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся. -Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся. У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися […]
-
Invisible Solitude
Cьогодні о 2:47 ночі мені зателефонував хлопець з андеграундної антиглобалістської туніської культурної ініціативи, щоб підтвердити зустріч, таким чином відповівши на запит. Говорив він російською з акцентом і з подивом запитав : “А Вы уже спите? Мы просто только освободились.”
Gallery
So Far, So Close 