Tag Archives: Близький Схід

бейрут. вхід тільки для сторонніх

10 Nov

Image

З ввічливості танцювати на столі, з примусу гучно святкувати до ранку. Як мені пояснюють: війна тут тривала так довго, от і святкують відчайдушно.

 “Чиї ключі?”- офіціант вибиває ритм в’язанками ключів від автівок, загублених під час танців. Власник одного крокує до припаркованої машини через весь квартал, забравши з собою повну склянку віскі. Не опускаючи її проїжджає через черговий блокпост.  “Це ж Бейрут!” – не забуває додати поки у склянці дзеленчить льод. Гучні вечірки (можна й щодня), золоті пайєтки та завузькі вечірні сукні на місцевих жінках. Жінках неймовірно красивих, настільки, що чоловіки-іноземці починають говорити пошепки, ніби виправдовуючись за те, що виділяють ліванок серед інших. Забагато непотрібної їжі на столах, частина якої, здається, прямує одразу у смітник, Хамра і трохи Джемайзех, а головне гордість, з якою ведуться розмови про те, як бейрутці уміють святкувати, – це такий самий “маст”, як Чорнобиль і копанки для іноземного журналіста в Україні, як купання в ополонці, напівоголені українки на підборах, як холодець, кров’янка і салат під шубою (з обов’язковим “так, смачно”, бо не зрозуміють). Image

Continue reading

хип-хоп жив 7: salome mc, iran

7 Jan


Я надто довго мовчала також і через те, що спершу треба було завершити всю цю хіп-хоп історію. Ні, це не незавершенний гештальт, а історія, яка насправді отримає продовження – на французькому радіо і в австрійському журналі. У цьому блозі це останній пост про хіп-хоп. Нарешті можна буде писати про щось інше.
 Іранка Саломе МС для мене справді відкриття, бо хоч убийте, я не уявляю, як вона робить це живучи в Ірані. Її колега, котрий не є політичним, а “соціальним” репером, скаржився, що вст справжні  іранські хіп-хопери перебралися за кордон, як от легендарний Хічхас. Але проблема в тому, що вони “перестали відчувати власний народ, а переймаються тим, що не можуть влаштуватися на новому місці – Лондон це чи Нью-Йорк.”   Continue reading

хип-хоп жив 5: Malek Khemiri, Armada Bizerta

3 Dec

“Демократизація хоробрості – ось, що відбулося у Тунісі. Раніше лише обрані, еліта могли дозволити собі не боятися, а під час протестів кожен тунісець зміг відчути себе героєм,” – каже один із фронтменів Armada Bizerta.   Малек не черговий, а найулюбленіший з усіх арабських реперів, котрих зустріла. “Демократизація хоробрості,” – так і сказав. Звідки воно в них? Як їм  арабським реперам у свої 20-25 вдається формулювати саме так? Не в Тулузі ж його цьому вчили.  Continue reading

хип-хоп жив 3: Arabian Knightz (Egypt) & El General (Tunis) [+ in ENG]

25 Nov

[in English – see below] Почему египтяне круты и их Арабская весна не пропадет даром? Да потому что, как только президент Морси попытался добавить себе полномочий, они напомнили ему, как именно он пришел к власти. В моем пост-американском маршруте к Харцизску добавился Харьков и Ивано-Франковск, поэтому за сообщениями из Египта успеваю следить только по хэштегам #Tahrir в статусах своих друзей. Они все там, даже молодые представители среднего класса, которые так убедительно говорили о стабильности. А почему  все именно так – отвечают парни из Arabian Knightz  и, конечно, нареченный главным рэпером Арабской весны милейший El General. Continue reading

Hip-hop is where the struggle is still alive

21 Nov

in English – see below

В печатном виде в декабрьском Esquire-Украина таки вышли  портреты арабских и персидских хип-хоп музыкантов, которые о своих странах рассказали куда больше остальных героев. О некоторых я уже писала, не совсем вскользь, но без ответов.  Каждый из них заслуживает куда больше внимания. Так как электронной версии журнала в природе не существует, а отсканированные страницы не разобрать, я делаю электронную версию  сама, выдавая день за днем все 10 портретов.  Но наше главное преимущество – бумага должна запеть. Какой же хип-хоп без музыки. 

This slideshow requires JavaScript.

  Continue reading

Газа. Коли правда стає точкою зору

20 Nov

 Я повернулася три дні тому. По великому рахунку після чотирьох місяців в дорозі. Шлях від Тегерана до Чикаго виявився однією мандрівкою. З фіналом у Харцизьку, який завдяки безпосередності донбаських селян підживив любов до рідних людей. Мала зробити паузу, виконавши всі обіцянки – дослати, переслати, доробити. Замість того, щоб вмикати телевізор я хотіла зосередитися на текстах. Але я вмикаю і бачу чергову історію про те, що “цього разу в Газі загинуло усього 30 людей” (нині 121). Мені байдуже, що це за канал. Мені не байдуже скільки. Телевізор я не хочу вмикати через “усього”.  Я би хотіла не читати новини, бо щоразу, як відкриваю черговий сайт, стає моторошно і від того, що написано, і як написано.  Continue reading

українсько-туніська солідарність. продовження

20 Nov

Ми так часто пишемо про те, що має статися, а потім, коли щось відбувається геть про це забуваємо. Дякую туніським художникам, що нагадали. Ще в Тунісі я писала про те, як долучилася до акції на підтримку художників, яких звинуватили в “порушенні моральних норм”.    Суть в тому, що всі небайдужі фотографувалися з лінійкою, як це роблять з заарештованими. Адже якщо заарештували одного художника за його твори, значить кожен злочинець.  Continue reading

Generation Arab Spring. Jordan. Esquire

23 Sep

амман-і-я 2: شو – що? питання, яке не потребує відповіді

22 Sep
– Яку тобі пісню поставити?
– Постав, Його.
– Його? (пауза). Є лише одна людина, яку можна так назвати. Це Він?
– Так, Він.

Я боюся сказати зайве, бо раптом мій добрий друг, названий вже містером Дотепність, знову на щось образится. Наприклад, на те, що посередині дискусії про створення онлайн кодексу йорданських анархістів я переберуся з другого на перший поверх, а розмову про те, наскільки цитати Боба Марлі пасують до життя сучасних йорданських селян, проміняю на прогулянку з собаками серед ночі. Ми домовилися: відтепер мій єдиний спосіб вибачитися – привезти в Амман Боба Ділана. Сподіваюся, що до того часу, як мені доведеться вибачатися, Він не протягне.   Continue reading

амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти

20 Sep

 

– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся.
-Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся.

У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися із ними обома. Хай Кебріде й віддячив мені наостанок з’їденими капцями, які я з таким боєм відвойовувала у водія єгипетської маршрутки. Постійність у тому, що рівно о четвертій на мій диван просто неба вилазить Зулу, – єдиний кіт у світі, на якого у мене немає алергії.
– Справді немає? Це ж ще один доказ, що він диявол. Ти знаєш, що в арабських оселях чорних котів немає. Це не просто забобона. В нас щиро вірять, що саме всередині цих істот живе демон.
– Вахід, якщо чорних кицьок не тримають в хатах, то куди ж вони всі діваються? Значить десь має бути місце, де живуть всі арабські чорні коти?
-Знаєш, я сам весь час думаю про те й це місце.  Continue reading

%d bloggers like this: