“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, що той вже побрався і хоче мати лише одну дружину. Відтоді чоловік не відмовляє закоханим і пояснює, що нині “усі його дружини щасливі жити разом.” Умова одна: облаштувати кожній гідне життя.
“Все ж, коли справа в грошах, то чи я можу мати чотирьох чоловіків, якщо усіх забезпечу?”
“А ти ліпше май чотирьох чоловіків, які забезпечать тебе”, – жартує молодий правозахисник з Кабула. – “ Насправді, ніколи не думав, як воно ділити дружину з трьома чоловіками”.
“Давайте, змінимо тему”, – тихенько промовляє той, що має чотирьох. Перед тим він ще тихіше зауважив: “Хіба я не знаю європейців, які неформально мають не одну дружину, просто приховують”.
Цього разу я на своїй території: ми в Гаазі на Світовому форумі верховенства права. Якби я була в Афганістані, навряд чи посміла б насміхатися з місцевих звичаїв. Там, в гостях, можна непогоджуватися з правилами, але заперечувати й розпитувати треба обережно. Не знаєш, на яку рану насипеш солі. Твої співрозмовники могли не з власної волі погодитися на шлюб з нареченими, котрих обрали батьки; відмовлялися від стосунків з коханими, бо ті – з ворогуючих родини.
So Far, So Close 