Archive | Палестина RSS feed for this section

Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом

15 Jul

Image

“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, що той вже побрався і хоче мати лише одну дружину. Відтоді чоловік не відмовляє закоханим і пояснює, що нині “усі його дружини щасливі жити разом.” Умова одна: облаштувати кожній гідне життя.
“Все ж, коли справа в грошах, то чи я можу мати чотирьох чоловіків, якщо усіх забезпечу?”
“А ти ліпше май чотирьох чоловіків, які забезпечать тебе”, – жартує молодий правозахисник з Кабула. – “ Насправді, ніколи не думав, як воно ділити дружину з трьома чоловіками”.
“Давайте, змінимо тему”, – тихенько промовляє той, що має чотирьох. Перед тим він ще тихіше зауважив: “Хіба я не знаю європейців, які неформально мають не одну дружину, просто приховують”.

Цього разу я на своїй території: ми в Гаазі на Світовому форумі верховенства права. Якби я була в Афганістані, навряд чи посміла б насміхатися з місцевих звичаїв. Там, в гостях, можна непогоджуватися з правилами, але заперечувати й розпитувати треба обережно. Не знаєш, на яку рану насипеш солі. Твої співрозмовники могли не з власної волі погодитися на шлюб з нареченими, котрих обрали батьки; відмовлялися від стосунків з коханими, бо ті – з ворогуючих родини.

Continue reading

Advertisements
Image

Краса по-арабськи

30 Mar

Це фото, зняте  в  найконсервативнішому місті Палестини Дженіні, я називаю просто “І ШО?” Але насправді  ці червоні підбори багато чого значать і хто зна, чого вони їй коштували й яких результатів вона ними домагається. Поки я пропоную деякі фото з Тунісу, Йорданії, Ірану. Arab Girls Revolt. Про тих багатьох, котрі не носять хіджаб, в цьому записі я не згадую.

Continue reading

Газа. Коли правда стає точкою зору

20 Nov

 Я повернулася три дні тому. По великому рахунку після чотирьох місяців в дорозі. Шлях від Тегерана до Чикаго виявився однією мандрівкою. З фіналом у Харцизьку, який завдяки безпосередності донбаських селян підживив любов до рідних людей. Мала зробити паузу, виконавши всі обіцянки – дослати, переслати, доробити. Замість того, щоб вмикати телевізор я хотіла зосередитися на текстах. Але я вмикаю і бачу чергову історію про те, що “цього разу в Газі загинуло усього 30 людей” (нині 121). Мені байдуже, що це за канал. Мені не байдуже скільки. Телевізор я не хочу вмикати через “усього”.  Я би хотіла не читати новини, бо щоразу, як відкриваю черговий сайт, стає моторошно і від того, що написано, і як написано.  Continue reading

амман-і-я 1: де живуть усі арабські чорні коти

20 Sep

 

– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся.
-Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся.

У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися із ними обома. Хай Кебріде й віддячив мені наостанок з’їденими капцями, які я з таким боєм відвойовувала у водія єгипетської маршрутки. Постійність у тому, що рівно о четвертій на мій диван просто неба вилазить Зулу, – єдиний кіт у світі, на якого у мене немає алергії.
– Справді немає? Це ж ще один доказ, що він диявол. Ти знаєш, що в арабських оселях чорних котів немає. Це не просто забобона. В нас щиро вірять, що саме всередині цих істот живе демон.
– Вахід, якщо чорних кицьок не тримають в хатах, то куди ж вони всі діваються? Значить десь має бути місце, де живуть всі арабські чорні коти?
-Знаєш, я сам весь час думаю про те й це місце.  Continue reading

The Hitchhiker’s Guide To Jenin. Автостопом довкола Дженіна

13 Sep

Є щось бридко несправедливе в тому, я змогла поїхати в Дженін, до якого нікому з українців не має діла, тоді як мої палестинські друзі з Йорданії  мріють пpo свою обіцяну землю, aлe змушені заздрити, бо дорога в Палестину нащадкам біженців закрита. Є щось хворобливо несправедливе в тому, що я маю можливість пройти чекпоінт Джеламі, щоб знову перейти на підконтрольну Ізраїлю територію, яка усього в кількох кілометрах від Дженіна, тоді як палестинці, які знають ці місця,  чиї старі будинки видно ген за КПП, можуть хіба про це мріяти. А діти вихідців з Хайфи, до якої година їзди, уперше побачили море під час гастролей у Фpанцiї.  Continue reading

Surrounded Yet Not Surrendered

11 Sep

Я б написала про Палестину, потрапивши куди розумієш, чому цей шмат землі нікому не дає спокою і не тільки тому, що це одна з найкрасивіших арабських країн, де мені довелося побувати. Я б написала про дивовижний The Freedom Theater – театр в таборі біженців у Дженіні. Я б написала про Захарію Зубейді – одного з засновників театру, останнього з дітей Арни, у минулому лідера Бригад мучеників Аль-Акси, котрий склав зброю, бо мистецтво потужніше за будь-яку зброю, і разом з геніальним ізраїльським актором Джуліаном Мер-Хамісом, сином однієї найважливіших ізраїльських право захисниць Арни Мер-Хаміс, створив цей театр. Continue reading

%d bloggers like this: