Archive | Нью-Йорк RSS feed for this section

нью-йорк та ньюйоркці

29 Jun

“О, четвертак. Знадобиться для пральні”, – каже Джефф – аналітик, чия компанія проводить  опитування для виборчої кампанії Барака Обами. Тут, в Нью-Йорку, мало хто має вдома пральну машинку. Про Джефа та його друзів – команду, яка провела найперші тарґетовані вибори, засновані на ретельній роботі з інформацією –   щойно зробив  величезний матеріал “New York Times Magazine”: Data You Can Believe In.   “Так, звісно, всі свої. Вони всі були на моєму весіллі”, – каже Джефф, коли показую йому ілюстрацію з журналу. Під час інтерв’ю (я прийшла поговорити, як виглядатимуть вибори майбутнього)  ми стоячи  п’ємо  каву у звичайнісінькій кав’ярні. Манхеттенці звикли стояти, а не влаштовуватися зручно у крісла.

jeff

Все одно ми зустрічаємося в кращих, аніж минулого разу умовах.  Тоді до його офісу мені довелося йти пішки дві з половиною години, бо одразу після урагану Сенді метро з Брукліну до Манхеттена затопило. Джефф тоді ночував у власному офісі, бо вдома не було електрики, а до виборів лишалося шість діб. Тоді він спрогнозував результати виборів у найбільш проблемних штатах. Його  дані, тобто  внутрішні дані штабу, відрізнялися від тих, що розповсюджувала преса, але виявилися  абсолютно точними у ніч виборів. Про це я часково ще тоді писала тут: http://tyzhden.ua/World/64454   Цей запис не про те, чому Джефф, чия робота заснована на детальному опрацюванні данних, є першим критиком надто ненадійної політики приватності,  яка дозволяє  американським компаніям і уряду стежити за своїми громадянами. Зараз я пишу про життя ньюйоркських персонажів.   Continue reading

Advertisements

Absolute Chicago, або Напишу, коли прокинуся, а поки я сплю

12 Nov

“До речі, я познайомився з Женеєю Тимошенко”, – каже Паша Ходорковський, син колись найбагатшої людини Росії, а нині головного в’язня. Ми зустрічаємося у його невеликому офісі Інституту сучасної Росії на Манхетенні. “Правда ми бачилися якихось 10 хвилин. Це було на заході у Парижі. Туди саме приїхала Аун Сун Су Чжі”. “Жахлива у вам якась компанія” “Справді жахлива – одні політв’язні.

Continue reading

Hard Times in New York Town

4 Nov

Українці пишайтеся! Місце дії: Бруклін. Перетин Вільямсборо, де живуть дорослі хіпстери, й польського Грінтпоїнт. Кадр нагадує мені чергову мелодраматичну комедію про Нью-Йорк. Знайома мого американо-норвезько-колумбійського товариша вигулює собаку. Собака виглядає, як класичний пес із мелодраматичних комедій про Нью-Йорк.

Вона: Ви звідки?
Він: О, тут за рогом непоганий польський “делі” (закусочна), тож ми взяли трохи пирогів і борщу
Вона: Польського? Але польський борщ насправді не борщ. Не такий, як український. Не смачний, він ніби суп з буряка. В українському є смак, є м’ясо.  Continue reading
Aside

зворотній бік зворотнього боку

22 Oct

“Моя колишня дівчина, ми зустрічалися, коли вчилися у коледжі… Журналістка, знаєш, вона загинула у Сирії цього року – Мері Колвін… Власне в останній її приїзд до Нью-Йорка ми сиділи у цьому пабі в Трайбеці”, – говорить мені старий політтехнолог, який робив минулу кампанію Обами, а на цих та минулих виборах консультує українські політичні партії. Знаю, звісно ж, знаю. Як не знати найкращу з останніх. “Коли вона приїздила, я сказав своєму малому, що прийде моя стара подруга, але вона ніякий не пірат – просто у неї немає одного ока. Ми лишалися дуже близькими друзями, вона завжди зупинялася у в нас. Коли її поранили у Шрі-Ланці, казав лікарям, що я її брат. Ми були шоковані, коли вона загинула. Шоковані, але не здивовані.”  Continue reading

Aside

пояснення, а не дублікат

19 Oct

От щойно на мене мало не впав вогнегасник. Пролетів у кількох сантиметрах, тільки-но я почала писати оду кав’ярні де просиділа останні кілька годин. Як не любити місто, в якому, на питання “де у вас вбиральня” власник відправляє тебе на вулицю, показує на сходи, що ведуть у закидану майстерню, яка насправді виявляється студію, де висять його картини. У ній можна залишитися самій – ось такий він рівень ньюйоркської довіри.   Continue reading

From Global Village

17 Oct

20121017-152415.jpg

– Наталю, я дуже пишаюся Бараком, – і далі пише мені Мішель Обама у черговому листі зі штабу.Я теж, думаю я, засинаючи під час дебатів не так через акліматизацію, як кілька безсонних ночей доти, попри те, що мої господарі – франко-венесульсько-білоруська пара фотографів галасливо реагує кожну ремарку. Так, дебати – це як футбол, вірніше бокс. Обама з Ромні справді переминалися в студії, немов на ринзі.  “Нумо, вріж-вріж йому”, – кричить Матьє. Господарі мої правильніше не буває. Їхня правильність вимірюється стосом Нью-Йоркерів у туалеті, а також доставкою газет і журналів додому. Про яку смерть друкованих видань може йтися.
Continue reading

%d bloggers like this: