Archive | Арабська весна RSS feed for this section

покоління пробуджених

4 Sep

“Eмад, все ж таки з чого мені почати? Я маю якісь епізоди: з Каїра, з Тунісу, Стамбула, Багдада, однак поки вони не тримаються купи, тому що щоразу дістаю камеру – сумніваюся. Хоча врешті зрозуміла, про що має йтися: не про “арабську весну”, не про Революцію, тим паче не про Близький схід. Я хочу розповісти про покоління – моє, наше. Покоління, яке живе в часи змін і революцій, про те, як воно долає розчарування і шукає натхнення, про запал та депресію, про особливі миті і буденність.

“У тебе мало часу, тому просто візьми когось одного і слідкуй за ним. Пам’ятаєш: love&hate – любов і ненависть”.

“Звісно пам’ятаю. Так, як у твоєму фільмі про шлюб єгипетської армії з народом. Про те, як єгиптянам набридло бути коханкою армії, тож вони вимагають узаконення стосунків. Любов і ненависть, а ще зміни… Зачекай, я ж вже почала. Алі! Я й так постійно його знімаю. Щоразу ми потрапляємо у якусь ситуацію, я фіксую цю зміну. love&hate”

Алі – мій улюблений нубійський репер зі шрамом від гумової кулі на щоці (від поліції). Цей шрам я бачила ще торік. Новий, на чолі, він отримав від Братів-мусульман. Музикант, у чиїх словах більше поезії, аніж у завчених цитатах, якими говорять старі диктори єгипетських видань. У 22 роки Алі звуть наймудрішим і найчесніши поетом революції й розчарувань. А ще він мій надійніший друг тут. Той, хто супроводжує тоді, коли варто бути не самій, єдиний, хто завжди передзвонить: “Я побачив пропущений дзвінок, вибач, все гаразд?” У в’язкому єгипетському хаосі це рідкість.

Ми не бачилася рік. Нині він ще жорсткіше говорить про розчарування і революцію, наводячи цитати з його улюбеної нині книжки – “Тихий Дон”. Саме тексти Шолохова надихають його на написання третього альбому про непевність, про часи коли дві потужні сили (армія та ісламісти) по-трохи знищують одна одну, тож їм – справжнім – варто відійти в сторону і просто споглядати за тихим плином Нілу час від часу нагадуючи, що вони все бачать.

Continue reading

Advertisements

обличчя зі стін плачу

3 Sep

IMG_0940

“Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій. Відколи почув, що Крісті загинув від пострілу в голову. Ледве не в притул. Ми опинилися поряд з ним на мітингу. Стояли поруч. Моя дружина зробила купу фото. Я ж передав йому воду,  ми обмовилися хіба кількома словами. Але Крісті був кимось своїм, кимось рідним. Був таким запальним, таким справжнім. Ми не знали, що це і є  той самий Мохамед Крісті – відомий активіст. Ми ще кілька місяців виглядали його на кожній демонстрації. Перепитували, а де той хлопець. Куди подівся? Лише потім дізналися, що його вбили на мітингу проти “Братів-мусульман.” Пострілом в голову. Майже упритул. Відтоді я не можу вигукувати гасла на жодній з демонстрацій”, – говорить Мохамед.

Мохамед з тих, хто за стабільність. Молодий банкір,  син професора, який не виходив на Тахрір, бо його влаштовував Мубарак. Та після Конституції, яка надавала Морсі необмежену владу, Мохамед ходив на усі демонстрації. Ходив з температурою під сорок, бо як лишатися вдома, коли потрібна допомога, тим, кого поранили, хто отруївся сльозогінним газом. Виходив, бо “цього разу я мав проти чого виступати, і які права  хочу захистити.” Continue reading

нехаризматичні лідери

20 Jul

1

Коли пакистанка Маріам, що десь там бореться із Талібаном, заходить до кімнати, довкола все осяюється від її життєствердного “гудморнінг”. Уся аудиторія регоче, коли та дотепно жартує над професорами. На останній з лекцій Маріам просить усіх згадати колегу, з котрим працювала разом, котрий й порадив потрапити у Fletchers’ Summer Institute у Бостоні. Як з’ясувалося, хлопець загинув в травні в автокатастрофі. Потім ми з’ясуємо, той був нареченим Маріам. Весілля вони б справили, щойно та повернеться із Бостона. Біла сукня чекає в шафі.

Брахім нині професор філософії в університеті, знає сім мов (п’ять європейських). Народився він рабом. У Мавританії досі існує рабство. У якщо рабиня мати, її діти кріпаки. Брахіму пощастило: щоб відкрити школу в його селі бракувало однієї дитини, тож для кількості взяли раба. Нині він бореться з рабством в Мавританії, де роблять вигляд, що такого не існує. І навіть дипломати у Парижі удають, що їх раби – просто прислужники. Рабсто сьогодні не робота на плантаціях. Найчастіше дівчат-рабинь скуповують аравійські шейхи. Брахіму скоро сорок. Він зазвичай мовчить і посміхається. Коли заговорив – замовкли ми.

Про Бенні Венду я писала, і про те, як на його очах в дитинстві в джунглях Західного Папуа солдати ґвалтували його тітку, а папуасів розпинали на хресті. Не встигла розповісти про те, як він пішов до школи й посміхався, коли йому в обличчя плювали індонезійські діти, бо Бенні – чорний, Бенні – папуас. Про те, як його ні за що запроторили за ґрати і як вперше в історії племенінний лідер втік з острова, залишившись живим. Тепер Бенні Венда – став голосом колонізованого краю, що лишається одним з найзакритіших місць на планеті. І справді Твіттер й Фейсбук для тубільців Західного Папуа стали чи не єдиним джерелом збереження культури. Заборонити соцмережі не вийде, бо Індонезія має чи найбільшу кількістю юзерів у світі. Коли Бенні лишається сам, його погляд скеровано донизу. Здається, згадує про щось. Щойно наближаєшся, крихітний Бенні щиро посміхається, і вмить здається, що добрішої людини годі шукати на всій .

Майкл, як і годиться хлопцеві з Сіетла, весь в татуюваннях. Хай там в Пекіні, де живе останні роки, весь час в костюмі. Його організація займається лише правничою допомогою тим, хто потрапив до “чорних “в’язниць” – кімнат в готелях й ресторанах у Китаї, де людей тримають без пред’явлення звинувачень. Державі дешевше заплатити за приміщення, аніж добудовувати черговий відділок, привертаючи увагу. Їхня допомога не виходить за межі юридичної, а також збору коштів для родин затриманих, хай й ті не знають, хто саме допоміг. В мільярдному Китаї Майклу поки легко загубитись. Тим паче вони все роблять тихо, без галасу. Майк розповідає про Трансибірську магістраль і друзів з Єкатеринбурга. Колись в Пекіні довелося відбивати випадкових дівчат у барі. Ті оцінили, що той (після дівчат) замість окулярів кинувся вберігати книгу Гоголя. Хай увечері мене запросили на 50-ту річницю Ходорковського – на відносно скромну та для мене пафосну терасу на Гудзоні (тож я у вечірній сукні й на підборах), перед тим ми з Майклом їмо найдешевшу піцу (два долари за два шматки + кола), примостившись на траві у Томкінс-сквер-парку.

Continue reading

Як воно дівчині подорожувати самій Близьким сходом

15 Jul

Image

“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, що той вже побрався і хоче мати лише одну дружину. Відтоді чоловік не відмовляє закоханим і пояснює, що нині “усі його дружини щасливі жити разом.” Умова одна: облаштувати кожній гідне життя.
“Все ж, коли справа в грошах, то чи я можу мати чотирьох чоловіків, якщо усіх забезпечу?”
“А ти ліпше май чотирьох чоловіків, які забезпечать тебе”, – жартує молодий правозахисник з Кабула. – “ Насправді, ніколи не думав, як воно ділити дружину з трьома чоловіками”.
“Давайте, змінимо тему”, – тихенько промовляє той, що має чотирьох. Перед тим він ще тихіше зауважив: “Хіба я не знаю європейців, які неформально мають не одну дружину, просто приховують”.

Цього разу я на своїй території: ми в Гаазі на Світовому форумі верховенства права. Якби я була в Афганістані, навряд чи посміла б насміхатися з місцевих звичаїв. Там, в гостях, можна непогоджуватися з правилами, але заперечувати й розпитувати треба обережно. Не знаєш, на яку рану насипеш солі. Твої співрозмовники могли не з власної волі погодитися на шлюб з нареченими, котрих обрали батьки; відмовлялися від стосунків з коханими, бо ті – з ворогуючих родини.

Continue reading

Народний переворот у Єгипті

4 Jul

b11

Автор усіх інсталяцій та малюнків Бассем Юсрі

Армія Єгипту на вимогу демонстрантів відсторонила президента Мохаммеда Морсі від влади, тимчасово призупинила дію конституції, а також доручила голові Конституційного суду країни на перехідний період виконувати обов’язки глави держави. Причинами востання вважають виступ проти монополізації державних інституцій правлячою партією, недотримання верховенства права, невиконання судових вироків, переслідування політичних опонентів та утиски свободи слова. Так само єгиптяни не погоджуються з тим, що спосіб життя й ідентичність 90-мільйонного населення захотіла визначати одна з багатьох релігійних груп.

maria

“Прикро, що багато голосів, які лунають з Європи та США, демонструють доволі обмежене розуміння того, що нині відбувається у Єгипті. В існуючих умовах ми просто повинні вимагати соціальної справедливості. Те що сталося, тобто відсторонення президента Морсі на заклик громадян, і є демократією. Наші вибори перетворилися на гру, сплановану корумпованими режимами. Останні події – це голос мільонів людей, котрі вийшли на вулиці по всій країні. Ми виступили проти репресій, екстремізму й корупції. Так, Гітлера обрав народ. Чи не було б краще для всіх, якби німецький народ позбавив його влади. Це не державний переворот, а виправдане бажання населення протистояти насильству й екстремізму. Я саме таке розумію суть демократії. Двадцять мільйонів не можуть керувати державою, тож мусиоа втрутитися армія. Після того, як ми скинули Мубарака, військові понад рік аж до виборів виконували роль перехідного уряду. Зараз ми вимагаємо нових президентських виборів, але чекати довше було неможливо”, – пише знайомий єгипетський художник й документаліст Бассем Юсрі.
Continue reading

Тахрір – майдан тривалістю в два роки

9 Feb

Image

Коли мене попросили додавати до заверешення матеріалу висновки, я внутрішньо обурилася. Завдання – пояснятя, що відбувається  через два роки після революції в Єгипті. Як я одна можу робити висновки про цілу країну?! Навіть не тому, що там живе дев’яносто мільйонів. Яке я маю право? Звідкіля знаю?  Якось найважливішй туніський блогер і правозахисник, який два роки не дає інтерв’ю, бо вивчає ситуацію, сказав: “Поки ми, арабські активісти, намагаємося з’ясувати, що саме відбувається довкола, західні журналісти видали вже кілька десятків книжок”.  Все ж завдання є завдання, тому пишучи для Тижня матеріал про “Незавершену революцію”, я таки наважилася на висновок: Continue reading

Туніс. Місце зародження Арабської весни два роки потому

14 Jan

Усі нещасливі країни нещасливі однаково: корупія, безробіття, політики-шахраї, виборці, яких так легко купити. Щастя навпаки може різнитися. У “Тижні” вдень річниці падіння Бен Алі відкрили доступ до моєї статті зі страшною назвою “Іслам та демократія”. Однак там дуже вже бракує фото, адже як зрозуміти, яка вона найпопулярніша туніська блогерка Ліліопатра без її посмішки, чому Аміра Ях’яві не занудна “громадська діячка”, а Джавахер – не страшний бородань брат-мусульманин, хоч формально – він керівник партійного осередку.  Без їхніх зображень Туніс міг би видаватися черговим “арабістаном” з людьми із невимовними мусульманськими іменами. 

Continue reading

%d bloggers like this: