Це фото, зняте в найконсервативнішому місті Палестини Дженіні, я називаю просто “І ШО?” Але насправді ці червоні підбори багато чого значать і хто зна, чого вони їй коштували й яких результатів вона ними домагається. Поки я пропоную деякі фото з Тунісу, Йорданії, Ірану. Arab Girls Revolt. Про тих багатьох, котрі не носять хіджаб, в цьому записі я не згадую.
“Того дванадцятирічного снайпера “Аль-Каїди” я забив мало не до смерті. Звісно, снайпер з нього був нікудишній. Не знаю, чи він розумів, і чи колись усвідомить, що робить. Не знаю, що з ним сталося потім. Затриманих терористів ми мали передавати іракському суду. Коли я віз одного з місцевих ватажків “Аль-Каїди”, той пропонував 40 тисяч доларів, якщо я дозволю йому втекти, переконуючи, що все одно опиниться на волі. Скільки ти їм заплатив? – запитав я, коли він, як і обіцяв, зателефонував мене через три дні. Сказав, що віддав десять тисяч. У такі моменти справді замислюєшся: навіщо це все?” – каже він на дев’ятій годині розмови. Continue reading
На вечерю опівночі – хліб зі сметаною. На сніданок о п’ятій ранку – кебаб зі смаженої печінки. Дві доби в аеропортах. Перша ніч в іракському Курдистані – в дорозі з Ербіля до Халабжі – містечка на ірано-іракському кордоні, яке 25-років тому пережило найбільшу в історії атаку хімічної зброї, застосованої Саддамом Хуссейном проти курдів. Continue reading
“Я тебе прошу, не соромся, не будь-такою, як Кассем тридцять років тому, коли був молодим журналістом і вмирав від голоду. Хочеш їсти, немає грошей – так і скажи. Люди можуть і не розуміти, що журналіст – теж людина,” – каже працівник відділу преси іракського посольства в Україні, проводжаючи до таксі в аеропорт – поки до Грузії. Куплений за день до того (щойно Багдад підтвердив отримання візи) рейс з Тбілісі до Ербіля – столиці Курдистану скасували, тому дорогою треба примудритися купити інший, який триває добу – через Баку й Катар. ‘Last-minute ticket to Iraq’ – незвичне відчуття. Continue reading
“А можу я мати чотирьох чоловіків одразу, якщо усіх забезпечу фінансово?” – перепитую в афганців, серед яких декілька борців з корупцією, один розбудовує демократію, інший допомагає сиротам, ще одна – депутатка місцевого парламенту (друга дружина у чоловіка). Молодші – неодружені, старший має чотирьох жінок, але за цим – трагічна історія: закохана дівчина вчинила самогубство, дізнавшись, […]
“Того дванадцятирічного снайпера “Аль-Каїди” я забив мало не до смерті. Звісно, снайпер з нього був нікудишній. Не знаю, чи він розумів, і чи колись усвідомить, що робить. Не знаю, що з ним сталося потім. Затриманих терористів ми мали передавати іракському суду. Коли я віз одного з місцевих ватажків “Аль-Каїди”, той пропонував 40 тисяч доларів, якщо […]
– Наталю, привіт, – пише мені віце-президент США Джо Байден. – Наталю, я зробив все можливе, щоб не підвести тебе під час учорашніх дебатів, – продовжує він. – Наталю, ти дивилася, як виступив Джо? – у наступному імейлі звертається до мене Барак Обама. Обидва, а на додачу ще й Мішель насправді просять мене пожертвувати 5 […]
– Цього разу я дійсно не знаю, коли повернуся. -Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся. У цьому ‘завжди’ те, чого я сама себе позбавляю і, що так ціную знайшовши деінде – постійність. Моя постійність у вигулюванні Ярда та Кебріде (арабською ‘сірник’) десь близько другої ночі, а особливо відтоді, як я навчилася саможутки поратися […]
Cьогодні о 2:47 ночі мені зателефонував хлопець з андеграундної антиглобалістської туніської культурної ініціативи, щоб підтвердити зустріч, таким чином відповівши на запит. Говорив він російською з акцентом і з подивом запитав : “А Вы уже спите? Мы просто только освободились.”
So Far, So Close 