Перед паспортним контролем у московському Домодєдово зигзагом розставлені стовпчики, які мали б скеровувати чергу. У багатьох аеропортах шлях до кабінки прикордонника перегороджують стрічками, закріпленими на пластикових стовчиках. Якщо людей немає, щоб не обгинати непотрібний лабіринт, стрічки можна зняти, а стовпчики – прибрати. У Домодєдово загорожа із суцільного заліза, а залізні стовпчики пригвинчені до підлоги. Порожньою залою доводиться петляти.
Минулого тижня була в Варшаві, цього – в Москві. Щоразу в справах. Мені самій видається, що я постійно пишу тільки про Близький Схід: чи про те, чому сирійські селяни стають бойовиками, чи про незавершену революцію в Єгипті. Більш того правило не починати щось нове, поки не доробиш попереднє, заважає розповідати і про Москву, і про Варшаву. Зважуюсь і залишаю незавершенною закільцьовану амманську історію про те, чому спустошився “мій” будинок. Хіба натякну: щоб зарядити акумулятор, батарейка мала б сісти.
So Far, So Close 